421. Утворення срср й остаточна ліквідація суверенітету України

Причини: тісні економічні зв’язки між республіками, що увійшли до союзу, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл, їх воєнно-політичний союз, монопартійність. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (чер 1919–гру 1920 р.) – утворення „воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову „Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії”. Об’єднання створювалося лише „на час соціалістичної оборонної війни”, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави.

II етап (гру 1920 – гру 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами.

III етап (гру 1922 – тра 1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

26 січ 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію РС. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, „союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до РС

Втрата незалежності не означала цілковитої ліквідації завоювань українського народу. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактно проживаючим національним меншинам.

424. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період

Територія: Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно з Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та радянськими урядами Росії і України. Східна Галичина –з червня 1919 р. (Паризькій мирній конференції.

Політика :

• Ліквідовано місцеве самоврядування

• Керівні посади займали поляки

• Для сх. Галичини було оф. запропоновано назву «Сх. Малоросія» (1920р)

• Польська мова витісняла українську, закриття укр. шкіл, мінялися навіть прізвища

• Переслідування православних українців, навертання до католицької віри, знищення православних храмів, розстріл священиків

• Укр. землі стали сировинними придатками, джерелом дешевої роб сили

• Матеріальна скрута, нестерпні житлові умови, експлуатація укр. нас

• Активна еміграція українців

• 1920 і 1925  роках Сейм ухвалив закони про надання землі на сході Речі Посполитої польським офіцерам та солдатам

• придушення національних прагнень українців

• Розкольницька політика (розмежування української громади та території її проживання)

• Пацифікація та політ репресії (арешти, розстріли)