402. Берестейська унія: причини і наслідки

Ідея об'єднання християнської церкви постала чи не відразу ж після її розколу в 1054р. на православну та католицьку вітки. Спроби реалізувати її робилися не один раз, але відповідні умови для цього склалися лише в XVI ст. Причини:

• кризовий стан православної церкви в Україні, занепад церковної дисципліни,

• проблема полонізації та окатоличення правосл. укр (очікували повну рівноправність)

• підтримка польських можновладців, які сподівалися на остаточну інтеграцію укр.. та білоруських земель до складу Речі Посполитої.

• прагнення католицької церкви відновити втрати, завдані реформаційним рухом, за рахунок розширення своїх впливів та володінь на Сході.

• Наприкінці 1595 р. папа Климент VIII проголосив офіційне визнання унії та гарантовані права і привілеї української церкви, а у 1596 уніатський собор у Бресті проголосив об'єднання з католицькою церквою, визнавши її догмати й зверхність Папи Римського. Наслідки унії:

• загострення національних та релігійних протиріч

• масовий наступ на православ’я

• розвиток полемічної л-ри (підтримували унію: Іпатій Потій, Михайло Рогоза; не схвалювати: Іван Вишенський, Костянтин-Василь Острозький, козацтво)

Отже, Берестейська унія не тільки не подолала розколу 1054 р., а й збільшила його: до двох досі існуючих церков (католицької та православної) додалася ще й третя — уніатська, або греко-католицька.

412. Зовнішньополітична діяльність незалежної України

Україна навіть у складі СРСР, частково була причетною до міжнар. політики (визнання її у 1945 р. членом-фундатором ООН). Ставши незалежною, Укр. держава розпочала новий етап у зовнішньо­політ. д-сті, спрямований на перетворення її у рівноправний суб'єкт міжнар. співтовариства.

Осн. принцип зовнішньополітичної стратегії України був закладений ще Декларацією про державний суверенітет. Наступним кроком ста­ли "Основні напрямки зовнішньої політики Укр", схвалені ВР 2 липня 1993 р. Осн. чинники зовн. політ. курсу України: від­критість зовн. політики, співробітництво з усіма зацікавленими партне­рами, уникнення залеж­ності від окремих дер­жав; засудження війни як знаряддя нац. Полі­тики, дотримання принципів взаємоповаги, рі­вноправності, невтручання у внутрішні справи інших держав; засудження практики подвійних стандартів у міждержавних відносинах.

Перші кроки України на міжнародній арені в значній мірі були зумовлені прагненням вийти з-під нав'язливого впливу Росії, яка не могла побороти імперський комплекс "старшого брата". Важливою подією на шляху євро­пей­ської інтеграції України, свідченням її неза­леж­ної й рівноправної міждержавної політики стало підписання Президентом Кравчуком 26 лютого 1992 р. у столиці Фінляндії Гельсінського за­ключ­ного акта. Головним принципом цього доку­мента було положення про відсутність тери­торіальних претензій та непорушність кордонів.

Укр. держава на весь світ проголосила про своє прагнення стати без`ядерною країною. Але відмовляючись від ядерного потенціалу, Україна прагнула здобути тверді міжнародні гарантії своєї безпеки, державної цінності. 16 листопада 1994 р. ВР ухвалила рішення про приєднання Укр. до ДНЯЗ (Договору про нерозповсюдження ядерної зброї). У1996 р. Укр. держава виконала взяті на себе зобов'язання, остаточно позбувшись ядерного арсеналу. Та­ким чином Україна стала першою країною, яка відмовилася від ядерної зброї, зробивши крок до без'ядерного майбутнього світу. Отже, посту­пове повне входження в європейські та світові міжнародні процеси є першочерговим зав­дан­нями зовнішньополіт. курсу України. Пе­ребу­ва­ючи в Європі географічно й історично, ми зо­бо­в'язані стати європейською країною фактично.