411. Ліквідація укр. Державності у др. Пол. XVIII ст.

Проводячи політику централізму, російська імператриця Катерина II вирішила повністю по­кінчити з автономією України. У 1764 р. було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786) на чолі з генерал-губернатором графом П. Ру­мянцевим, який спрямував свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії. Осо­бливо непокоїло Російську імперію існування ЗС, в якій тоді було майже 20 тис. козаків. За гетьманування Д. Апостола, запорожці, які з часів петровського погрому (1709) проживали на турецькій території, домоглися повернення під гетьманську владу. Однак, як тільки закінчилася російсько-турецька війна 1768-1774 pp. і татари вже не становили загрози, Катерина II віддала наказ про зруйнування Запорізької Січі. В основі цієї акції, на думку дослідників, лежали соціальні, економічні та політичні причини. Царизм не міг не розуміти, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі організовуватиме антифеодальні виступи українського селянства. По-друге, його не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя: збільшення кількості населення, а основне — великі потенційні можливості козацьких господарств фермерського типу, що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії. Потім, царат не влаштовувала форма внутрішнього устрою ЗС, заснованого на демократичних, республіканських традиціях, який явно суперечив загальноімперським нормам і порядкам. 4 червня 1775 р., коли більшість запорожців перебувала ще на турецькому фронті, російські війська під командуванням генерала П.Текелі несподівано оточили Запорізьку Січ. Через перевагу рос. сил запорожцям довелося здатися без бою. Після цього почалося руйнування Січі та арешти запорізької старшини. Останнього кошового Петра Калнишевського заслали до Соловецького монастиря. Лише б тис. козаків зуміли втекти за Дунай, де в межах турецьких володінь заснували Задунайську Січ. Ліквідувавши ЗС російський царат почав скасовувати рештки автономних прав України. У1781 р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. У цей же час втрачає своє значення Малоросійська колегія (формально вона діяла до 1786 p.), яка за цих умов була елементом української автономії. У 1783 р. скасовано давній військовий устрій: козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі. Дошкульного удару зазнала українська церква разом з нею постраждали ті культурні установи, що перебували під церковною опікою, було закрито ряд монастирів. Отже, до кін. XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію.

417. Лібералізація сусп. Життя в Укр. Сер. 50-х – поч. 60-х рр. Хх ст. Шістдесятники

З приходом до влади Хрущова (1953-1964) починається етап десталінізації та деякої лібера­лізації (відлига) суспільного життя (ліквідація воєнних трибуналів, розширення прав України в ек. питаннях, висування місцевих кадрів на керівні посади, зм. русифікації, засудження політики Сталіна, розвиток освіти та науки).

Шістдесятники (В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, Л.Костенко, літературні критики І.Дзюба, Є.Сверстюк, І.Світличний, художники П.Заливаха, А.Горська, кінематографісти Ю.Іллєнко, Л.Осика, журналіст В. Чорновіл)— назва нового покоління рад та укр. нац. інтелігенції, що ввійшла в к-ру та політику СРСР в др. пол. 1950-х — поч. 60-х рр. ХХ ст у період тимчасового послаблення кому­ністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 1960-1970-х років ХХ ст. «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (др. пол 1980-х-поч. 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також пред­ставників нового покоління комун еліти, чий світогляд формувався на кінці 1950-х — початку 1960-х років і що прийшла до влади. Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, відступ від основних канонів, можновладці перейшли у наступ па шістдесятників. До них почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у журналах та газетах; розганяли літературно-мистецькі вечори; закривали клуби творчої молоді. На зміну шістдесятництву, як правило, культурницькому, йшов дисидентський рух