403. Повстання к. Косинського і с. Наливайка

Перше велике антифеодальне селянсько-козацьке повстання, очолюване К. Косинським (1591-1593), було спричинене тим, що у 1591 р. Януш Острозький відібрав маєток у Косинського, який через це на чолі загону козаків за підтримки селян і міської бідноти захопив Білу Церкву. Згодом спалахнула широка антифеодальна боротьба на Київщині та Переяславщині, рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воє­водства. Магнати, злякавшись, створили ополчення шляхти на чолі з київським воєводою князем Острозьким і виступили проти Косинського. У січні 1593 р. під містечком П'яткою на Житомирщині відбулася битва, що завершилася укладенням нетривалого перемир’я. У травні 1593 р. двотисячний загін козаків на чолі з Косинським знову вирушив із Запорозької Січі й незабаром оточив Черкаси. Черкаський староста розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив.

Навесні 1594 р. знову почалося повстання проти польської шляхти, яке очолив Северин Наливайко. У Запорозькій Січі він був сотником. Народне повстання охопило Брацлавщину і Волинь. Кріпосні селяни вступали в загони і оголошували себе козаками. Навесні 1595 р. військо повстанців розділилося. Частина його на чолі з Наливайком вирушила до Білорусії. Друга частина на чолі з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою – до південної Наддніпрянщини. Таким чином, усе українське Правобережжя та Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Навесні 1596 р. війська Наливайка, Лободи і Шаули об'єдналися неподалік від Білої Церкви. В урочищі Гострий Камінь, де відбулася битва, козаки зазнали великих втрат. Захопивши табір, поляки влаштували жорстоку розправу, тільки невеликій частині козаків вдалося прорватися на Січ. Розпочався період кріпосницько-шляхетської реакції.

404. Устрій держави б. Хмельницького

Під час національно-визвольних змагань під проводом Б. Хм. розпочалось становлення української козацької держави – Війська Запопрозькго, у складі Лівобережжя, частини Правобережжя та степу із центром у м. Чигирині. Ознаки державності проявлялись: у запровадженні власного територіального поділу, в основі якого лежала структура козацького війська: територія поділялась на полки (у різні часи – від 16 до 40) та сотні; було створено державний апарат, що базувався на принципі виборності всіх посадових осіб, гетьман та генеральна старшина складали генеральний уряд, повноваження якого поширювалися на всю територію козацької держави; місцева влада належала полковій та сотенній старшинам, у великих містах управління здійснювалось магістратами, у невеликих – отаманами; формувалася судова системи, що базувалась на звичаєвому праві, гетьманських універсалах й забезпечувалась старшинським судом, якому підлягали не лише козаки, але й селяни та міщани; розбудова національної армії, основу якої складали реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об’єднувалось повстале селянство та міщанство; формування державної скарбниці, яка контролювалась гетьманом і поповнювалась за рахунок земельного фонду, прикордонного торгового мита, доходів від промислів, загальних податків; перебудова соц.-ек. сфери: на визволених землях не існувало жорстких міжстанових розмежувань, обмежувалось велике феодальне землеволодіння, ліквідовувалось кріпацтво, утверджувалась козацька власність на землю; у містах українське населення більш вільно займалось ремеслами, промислами та торгівлею; встановлення міжнародних зв’язків із Московською державою, Османькою імперією, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиградом, Швецією та іншими державами. Українська козацька держава, що перебувала у стадії становлення, мала напіввійськовий характер і базувалась на суперечливих засадах: демократичні принципи (виборність посад) вступали в протиріччя з авторитарними началами (зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана, намагання зробити гетьманську посаду спадковою).