a383. Теорії походження Київської Русі

• Норманська – німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі; підтримували укр. вчені О. Єфи­менко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк – як держав­ність, так і саму назву "Русь" на київські землі при­несли варяги – нормани, вихідці зі Сканди­навії, які в добу появи Давньоруської центра­лізованої держави вели активну військову, тор­гову й політичну діяльність. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення " Повісті временних літ ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів.

• Антинорманська – започаткував рос. вчений М. Ломоносов, який написав нім. історикам листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримувалися більшість українських істориків: М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій – рішуче заперечували "варязький фактор" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" є слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів.

• Автохтонна – основоположники: М. Костомаров та М. Грушевський – східні слов’яни були в змозі утворити свою державу, бо для цього в них існували всі необхідні соц.-ек., політичні, культурні передумови для про­цесу державотворення ще до приходу варягів.

Суч. наука визнає, що нормани протягом IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль, однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та Етно­культурної консолідації східного слов'янства. Перші ознаки цього процесу виявляються ще в Антському об'єднанні (II-поч. VII ст.).

• Хозарська – відстоює цю думку О. Пріцак, обґрунтував її Г. Реверс у ХІХ ст. – Київське князівство було засноване хозарами (поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів), однак археологічні дослідження цього не підтверджують.

385. Кр за правління Володим. Великого

Володимир (980—1015):

• Завершив формування території КР, приєднавши племена білих хорватів, дулібів, в’ятичів, радимичів

• Адміністративна реформа – на зміну родоплемінному поділу суспільства остаточно прийшов територіальний

• Військова реформа – формування боє­здат­ного слов’янського війська (укріплено кня­зів­ську владу, створено централізовану державу)

• Релігійні реформи

• 980 р. – невдала спроба модернізувати язичництво (пантеон богів на чолі з Перуном)

• 988 р. – хрещення Русі, що зрівняло її з провідними євр. державами

• Боротьба проти печенізьких орд, створення т. зв. Змієвих Валів по річках Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі (оборонні земляні вали з фортецями)

• шлюб з візантійською принцесою Анною (сестрою імператора) у Херсонесі

• практика династичних шлюбів, що були своєрідною гарантією двосторонніх дипломатичних відносин, зміцнювали політичні, економічні, культурні зв'язки між Русею-Україною та рештою європейського світу

Отже, за князювання Володимира Великого Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Його діяльність сприяла розквіту Русі і зміцненню її міжнародного авторитету. Значного розвитку набуло господарство. За Володимира, крім гривень, розпочалося карбування перших у Русі золотих і срібних монет — златників і срібників. На деяких монетах вперше, як герб князя, було викарбовано знак Тризуба.

Однак останні роки правління Володимира були тривожними. Непокірливість почали проявляти його сини: прийомний — Святополк (син Ярополка), якого він кинув до в'язниці, і рідний — Ярослав, що був намісником у Новгороді. Саме під час підготовки до походу на Новгород Володимир 15 липня 1015р.раптово помер(згодом він був канонізований церквою).

384. Кр за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.

Олег (882-912):

• регент при малол синові Рюрика Ігорі

• Захопив Київ після вбивства Аскольда і Діра (882р.) – об’єднав Пн. і Пд. Русь, що створило основу для загальноруської державності. Формується "Руська земля" у широкому значенні.

• Розширив кордони – приєднання сіверян. Радимичів, деревлян та деяких неслов’янських племен (політика інкорпорації)

• Активна політика Русі на Сході: походи на хозар, Каспійське узбережжя, Закавказзя

• Будувалися нові міста та фортеці

• Вдалі походи проти Візантії (907 і 911 рр.) – вигідний торгівельний договір, що сприяв утвердженню Київської держави як рівноправного партнера імперії.

• Активізація зовнішньополіт д-сті Русі

Ігор (912-945):

• Відновлення влади над повсталими деревлянами й уличами

• Продовження об’єднання слов’янських племен, жорстке укріплення центр. влади

• Боротьба з печенігами, набіги яких нерідко заохочувалися Візантією

• Менш вдалі походи на Візантію (941,943), походи на Каспій та в Закавказзя

• Вбитий деревлянами під час повстання

Ольга (945-964):

• Помста деревлянам за вбивство чоловіка (спалила Іскоростень)

• Упорядкування збору данини: уроки – норми данини, устави – порядок збору данини, погости – місця для збору данини (полюддя)

• Розподіл податків на власне князівські та державні

• Візит до Константинополя, хрещення під ім’ям Олени

• Відновлення привілеїв для руських купців у Візантії

• Активізація диплом. відносин з Німеччиною (обмін посольствами у 959 і 961 рр.)

• Дипломатична зовнішня політика, підвищення міжнародного авторитету КР

Святослав (964-972):

• призначив своїх синів намісниками в Києві, Овручі й Новгороді (адміністративна реформа)

• Прибічник язичництва, руйнував християнські храми

• Приєднав племена в’ятичів, започаткував Тмутораканське кн-во на Таманському п-ві

• Розгром Хозарського каганату – відкрив шлях кочовикам, які завдали шкоди КР

• Допомога Візантії у придушення болгарських повстань (968)

• Хотів перенести столицю до болгарського міста Переяславця

• Знесилення Русі численними війнами (експансивна політика)

• Загинув від рук печенігів, найнятих Візантією

• Більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені

Отже, Русь-Україна, досягнувши воєнної могутності завдяки походам київських князів, насамперед Святослава, значно зміцнила свої міжнародні позиції, ставала динамічним воєнно-політичним чинником, що реально впливав на перебіг політичних подій у світі. У той же час розширення кордонів Київської Русі вело до відтоку значних людських, матеріальних, духовних ресурсів, що спрямовувалися на колонізацію нових земель, і тим виснажувало державу.