400. Козацтво за п. Сагайдачного

Гетьман П. Кон-Сагайдачний (1516-1622 рр.) є найвідомішим коз. гетьманом до Б. Хм. Родом він був із Самбірського повіту на Галичині, навчався у Острозькій академії, а з 90-х років XVI ст. перебував у складі Запорозького війська. За Сагайдачного козацтво перетворилося в окремий стан і займало важливе місце серед населення Наддніпрянщини. Партизанські ватагу він перетворив у регулярне військо, яке при потребі досягало 40 тис. і мало залізну дисципліну. Запорозькі флотилії козаків під його проводом ходили на Очаків, Перекоп, Трапезунд, Синоп. Козаки з гетьманом нападали на турецький флот, брали невільницькі ринки і визволяли із полону тисячі невільників(1616 – Кафа). Особливо прославився у битві під Хотином у 1621 р, коли 40 тис. козаків практично врятували від поразки армію Речі Посполитої і примусили відступити турків. Козацтво при активній участі гетьмана виступало за відновлення православної церкви, сприяло діяльності православних братств та освіти. Сагайдачний разом з усім Запорозьким військом вступив до Київського братство і взяв його під свій протекторат. Активно формував єдність міщанства, духовенства і козаччини. У 1618 р. здійснив похід на Москву, щоб допомогти польському королевичу Владиславу, який прагнув здобути московську корону. Похід завершився Деулінським перемир'ям, за яким до Польщі відійшли Сіверщина й Смоленщина. Козаки ж, замість подяки за допомогу, отримали від польського уряду наказ скоротити свій реєстр до 3 тис. чол. та відмовитися від походів у Чорне море. Це призвело до скинення П. Сагайдачного з гетьманства

401. Релігійна і культурна діяльність братств

найбільш яскравими проявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникали при церковних парафіях в Україні в XV-XVII ст. і поступово набули всестанового значення. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан. На перших порах братства опікувалися церквою, влаштовували братські обіди, допомагали бідним і хворим, організовували шпиталі. З часом вони здобули собі провідне місце в релігійному житті, ставши ініціаторами церковних реформ. В XVI ст., із посиленням національного гніту на українських землях, братства набули значного громадсько-політичного і національно-культурного значення. Вони активніше виступають на захист прав українського населення — звертаються зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилають посольства до короля тощо. Цим братства сприяли пробудженню в усього суспільства зацікавлення до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, ширили культуру й освіту. Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському соборі, засноване бл. 1453 р. Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Тернополі та інших містах України. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. До нього крім київських міщан і української шляхти, вступило також і Запорізьке Військо на чолі з Петром Сагайдачним. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет братської школи і після свого вступу до братства та відкриття школи при Києво-Печерській лаврі у 1632 р. об'єднав їх у Київську колегію — майбутню Києво-Могилянську академію. Іншою важливою сферою діяльності Львівського братства, як і деяких інших братств, було книгодрукування. Коли до Львова приїхав Іван Федоров, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка «Апостол». Своєю подвижницькою діяльністю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкінці XVI ст. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень, кадри освічених людей. Водночас братський рух мав і ряд вад: відсутність стабільних організаційних форм та узгоджених дій між окремими братствами, фінансові проблеми, постійне втручання у внутрішні справи церкви, чому різко противилися православні ієрархи.