393. Культура кр

Є відкритою за своєю суттю (взаємодія із зх-євр та азіатською к-рами). Формувалася під впливом візантійських традицій, Великий вплив мало християнство, але язичницькі традиції також збереглися.

Освіта і наука: У ІХ ст. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій створили слов’янський алфавіт, заклавши основи писемності у східних слов’ян. За часів Володимира Великого та Яро­слава Мудрого при храмах, монастирях, кня­жих дворах створюються школи, бібліотеки, книго­писні майстерні. Наприкінці Х – на поч.. ХІ ст.. на Русі з’являється літописання, однак літописні пам’ятки цього часу дійшли до наших днів лише в списках. Зростав рівень освіти, онука Ярослава Янка заснувала при Андріїв­ському монастирі першу у Європі школу для дівчаток.

Література: Першими пам’ятками давньоруської писемності є «Остромирове Євангеліє», «Слово про закон та благодать» митрополита Іларіона. У 1113 р. Чернець Києво-Печерського монастиря Нестор завершив роботу над найвідомішим рукописним твором «Повість минулих літ»; далі був «Київський літопис», у якому події доведено до 1200 р. З’явились визначні оригінальні пам’ятки давньоруської літ-ри: Ізборнік Святослава, Повчання дітям Володимира Мономаха, Слово о полку Ігоревім, Слово Данила Заточника. Значного розповсюдження набула усна народна творчість: обря­дові пісні, билини, казки, легенди тощо; здавна на Русі існували професійні виконавці – співці билин (Боян), скоро мохи.

Архітектура: Поширюється храмова архітектура: збудовано Десятину церкву (Хст) та Соф.собор (1037р), Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1030-ті рр..), під 1051 р. Улітописі вперше згадується Києво-Печерський монастир. Стіни храмів прикрашали фресками та мозаїкою, які зберігалися в Софійському соборі. Почали складатися традиції іконо писання: першими живо­писцями були ченці Києво-Печерського монастиря Григорій та Аліпій.

Значними були здобутки у медицині (Агапіт, Даміан – ченці К-П монастиря).

394. Соціальний устрій кр

КР була ранньофеодальною державою з притаманною таким типам держав соціально-становою структурою. На найвищому щаблі феодальної драбини знаходився князь, який у своїй діяльності спирався на воєвод і бояр. На нижньому щаблі — холопи, закупи, рядовичі. У середині її — селяни-смерди, ремісники, купці. Окрему значну за розмірами соціальну групу (стан) становили церковнослужителі. Державне правління хоча й було монархічним, однак обмежувалося боярською радою і вічем.

Серед вільного населення виділяли привіле­йовані та непривілейовані вестви. До перших належали князі, бояри (формувалися з родо­племінної знаті), дружинники (проф. воїни, що обіймали й урядові посади) та духівництво. Не­прив. верствами були міщани, селяни-смерди (вільні землероби, що сплачували данину), наймити та ізгої (втрачали зв'язок зі звичним середовищем, але охоронялися законом).

До залежного населення відносилися закупи (тимчасово залежні селяни до повернення боргу – «купи»), рядовичі (тимчасово залежні селяни, які уклали з феодалом договір – «ряд» на виконання певних робіт), челядь (раби-поло­нені), холопи (розорені селяни, фактично раби, які за добру службу могли бути відпущені на волю)

396. Г-В кн. 1199 – 1264 рр. Р.Мстиславич та Д. Романович

Обєднання Галичини і Волині (1199) було здійснено волинським князем Романом Мсти­сла­вичем. сином Мстислава Ізяславича. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства. Водночас втрутився у боротьбу за Київ. який здобув у 1204 році. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців. На початку ХІІ ст. перетворився на наймогутнішою правителя Сх Європи. якого літописці називати «великим князем», «само­держцем усієї Русі» та «царем в Руській землі» Проте реалізувати до кінця своїх планів вій не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року. Через раптову смерть Романа, у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади (часи боярської смути – безперервні міжусобиці).

Згодом, об’єднавши колишні володіння батька Романа, брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, а другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу, як старшому синові Романа Мстиславича.Перед монгольською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини та розширив території князівства. З приходом монголів позиції галицько- волинських князів похитнулися. У 1240 р. азійські полчища взяли Київ, у 1241 вторглися до Галичини і Волині. В цей час західні сусіди. акі спробували захопити Галич. У відповідь Романовичі захопили у 1244р. польський Люблін. а у 1245 році розбили війська угорців, поляків і бунтівних бояр у битві піл Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена і Данило зміг централізувати своє управління.Міра перемишильського єпископа. перероблена з Данилової корони.Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у Золотій Орді. яка поставала ви­могу передати їй Галичину. Данило був змушений визнати сюзеренітет ординського хана у 1245 році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від монголів князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. З цією метою вій уклав союзи із Польщею. Угор­щиною, Тевтонським орденом а також захопив ятвязькі землі і Чорну Русь у 1250—1253 роках, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. У 1253 році Дінило прийняв у Дорогочині титул «хором Русі» від папи Інокентія ІV. який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів.Однак центрально­європейські країни не володіли силами, що буди готові протистояти Золотій Орді. Відповідно. попри сподівання Данила, коаліція не склалася і він самостійно воював проти монголів. Перша війна 1254-1255 проти орд Куремси була пере­можною, однак залучення монголами елітних військ полководця Бурундуя 1259 р. змусило русичів капітулювати. За його наказом князі зруйнували замки у своїх землях та приєдналися до ординської виправи на Литву і Польшу.У 1264 році Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько- Волннського князівства з-під ординської залежності