395. Галицьке князівство: др. Пол. Хі ст. – 1199 р.

Наприкінці ХІ ст.. на галицькій землі утворилися 3 князівства, у яких посіли брати Ростиславичі – Рюрик, Володимир, Василько. Лише в 1141 р. син Володаря Володимирко з’єднав усі 3 уділи й переніс столицю до Галича, остаточно сформувавши Галицьке князівство. Найвищого розквіту князівство досягло за сина Володимирка Ярослава Осмомисла (1152-1187): починається економічне піднесення, що базується на видобутку солі та торгівлі; галицький князь користується авторитетом на міжнародній арені (боровся проти боярської опозиції, приєднав землі між Карпатами та Дністром, спорудив Успенський собор в Галичі 1153-11177 рр., боровся проти половців у союзі з іншими князями, брав участь у боротьбі а Київ). Однак у Галичині сформувалось сильне боярство, яке намагаючись обмежити князівську владу запросило до князівства іноземні війська. Після смерті Ярослава Осмомисла в Галичі на деякий час укріпилися угорці, яких вдалося витіснити лише за допомогою польського короля Казимира Справедливого.

391. Період роздр. Кр: др. Пол. Хіі ст. – і пол. Хііі ст.

Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи з населенням від 3 до 12млн чоловік. Це була ранньофеодальна держава з притаманною таким типам держав соціально-стано­вою структурою. Починаючи з 30-х років XII ст. у КР значно посилилися від­центрові тенденції. Дер­жава, що виглядала міцною і непорушною, раптом почала втрачати політичну єдність і роз­ділилася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період, який історики називають добою удільної (фео­дальної) роздробленості. Його перші ознаки з’явилися у др. пол. ХІІ ст., він був закріплений Любецьким з’їздом князів 1097 р., на якому ви­рішили: «Хай кожен тримає вотчину свою».

Причини феодальної роздробленості: розвиток феодальних відносин, панування натурального госпо­дарства та зміцнення великого земле­володіння посилили прагнення місцевих князів до економ­мічної та політично самостійності, відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади, значна територія КР та Етні­на неоднорідність населення, посилення експансії степових кочівників, зане­пад торгівлі. Період феодальної роздробленості – законо­мірний етап у розвитку суспільства: у цей час відбу­вається остаточне формування феодальної с-ми (визначаються права феодалів та повинності селян, відбувається становлення феодально-станової ієрархії). Водночас цей процес супро­воджується негативними явищами: князівські міжусобиці призводять до зниження обо­ро­ноздатності Русі (монголо-татарська навала), посилення тиску з боку сусідніх держав.

392. Монголо-татарська навала та її насліди

Монгольська держава утворилася наприкінці ХІІ – поч. ХІІІ ст. У 1206 р. верховним правителем Монголії – Чингізханом – був проголошений Темучін, який у 1219 р. розпочав завойовницькі походи Сер. Азією та Закавказзям. У 1223 р. на р.Калці відбулась перша битва монголо-тата­рськи військ із руськими дружинами. Об’єднані русько-половецькі сили зазнали нечуваної по­разки. Нова хвиля монгольських завоювань роз­починається в 1236 р., коли онук Чингізхана Батий підкорив Волзьку Болгарію. У 1237-1238 рр. пали князівства Пн-Сх Русі, а в 1239 р. мон­голо-татари підійшли до кордонів Пд.-Зх Русі. Того ж року були спустошені Пере­ясл. та Черн. кн, у 1240 р. був захоплений Київ. Зруйну­вавши ряд міст Г-В князівства, кочівники втор­глися до Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Трансіль­ванії. У 1242 р. війська Батия поверну­лися в по­низзя Волги, де засну­вали нову дер­жаву – Зо­лоту Орду. Орда вида­вала руським князям яр­лики на управління пев­ними землями, наміс­ники – баскаки збирали по­датки, руські дружини брали участь у воєнних походах монголів. Час від часу Орда здійсню­вала спустошливі набіги на Русь. Наслідки: по­глиблення феодальної роздробленості, при­зу­пинення державотворчих процесів, руйнація та зменшення ролі міст, занепад ремесел і торгів­лі, демографічні втрати, послаблення обороно­здатності Русі.