389. Феодальні війни та княжі з’їзди Руських князів др. Пол хі – поч. Хіі ст.

Наприкінці XI ст. суперечки між представниками різних відгалужень князівського роду поглибилися. Для міжусобної боротьби почали залучатися й сусіди, насамперед кочові племена половців. Користуючись цим, останні майже щороку вдиралися на Русь, убивали й полонили тисячі людей, палили села й міста, витоптували посіви. Ситуація погіршувалася тим, що наступник Всеволода — великий князь київський Святополк Ізяславич (1093—1113) виявився неспроможним власними силами зарадити лихові, яке вело до послаблення могутності країни та значно погіршувало життя народу. Тому він звернувся за допомогою до переяславського князя Володимира Всеволодовича Мономаха, фактично перетворивши своє правління на дуумвірат. За їх ініціативою для полагодження міжкнязівських суперечок та відвернення зовнішньої небезпеки у 1097 р. відбувся Любецький з'їзд князів. Було проголошено про припинення усобиць і необ­хідність вирішувати всі спірні питання на князів­ських з'їздах, об'єднання сил проти половецької загрози, закріплено принцип спадкового володіння, за яким землі і князів­ства (вотчини) переходили від батька до сина. Останнє рішення скасовувало принцип сеньйорату Ярослава Мудрого та вело до утвердження поліцентричної форми державної влади.

Незважаючи на те, що рішення Любецького та наступних князівських з'їздів: Витичівського 1100р., на Золотчі 1101 р. й Долобського 1103 р. не усунули всіх суперечностей, вони відіграли позитивну роль в організації відсічі кочовим ордам. У 1103—1116 pp. з ініціативи й під командуванням Володимира Мономаха було проведено п'ять великих переможних походів руських дружин проти половців, в результаті яких половці кілька десятиліть не насмілювалися нападати на Русь.

390. Правління в. Мономаха та м. Володимировича

Після смерті непопулярного київського князя Святополка й повстання киян у 1113 р. віче із заможних городян запросило до Києва на князювання Володимира Мономаха (1113—1125):

• добровільно поступився київським та чернігівським престолами на користь двою­рідних братів Святополка Ізяславича та Олега Святославина після смерті батька Всеволода

• відновив централізовану одноосібну владу на Русі

• припинив князівські міжусобиці

• продовжив законодавчу діяльність своїх попередників. Його "Устав" суттєво доповнював славнозвісну "Руську правду", значно обмежуючи сваволю місцевої адміністрації та лихварів (установлював єдиний процент на взяті у позику гроші, обмежував використання рабської праці й джерела її поповнення)

• автор "Повчання", де він заповідав дітям не забувати убогих і не давати "сильним" погубити людину, захищати і бідного смерда, і вбогу вдовицю

• переможні походи на половців

• Його правління сприяло сусп-ек розвиткові Київської Русі. По смерті Володимира Мономаха на київському престолі утвердився його син Мстислав (1125—1132), прозваний літописцями Великим:

• зміцнення великокнязівської влади

• успішно воював з Литвою та половцями, загнавши останніх за Дон та Волгу

• династичні зв'язки з Норвегією, Данією, Візантією, Угорщиною

Однак Мстислав був останнім із київських князів, кому вдалося утримати єдність і могутність Київської Русі. Високий рівень економічного розвитку і відповідних йому суспільних відносин уже невблаганно підводив КР до нової епохи в її історії — епохи феодальної роздробленості та існування самостійних князівств.