433. Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище унр у 1919 р.

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком Надзбруччя і зх областей) знову було встановлено радянський контроль. Формування державних інститутів розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, перейменованого пізніше в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його X. Раковський. Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. стара назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була відкинута. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу. Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих вправ експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів. У процесі оформлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.

У травні - червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси. Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення у середовищі селянства, інтелігенції та робітників.

434. Розкрийте суть операції «Вісла»

Це злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях кві-сер 1947. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пн. частини Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. У вер 1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали рішучу протидію національно-патріотичних сил - УПА та націоналістичного підпілля ОУН на території Закерзоння (Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина), що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. Тому польська комуністична влада вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель (асимілювати його та знищити бази діяльності ОУН УПА) і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель у бер 1947 у бою з відділом УПА заступника міністра оборони Польщі ген. К. Свєрчевського. В цей же день було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. ОВ - акт геноциду проти українського народу.