425. Встановлення влади Директорії унр. Відмінності у поглядах в. Винниченка і с. Петлюри щодо внутр і зовн політики унр

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої УНР, який діяв з 14 лис 1918р. 10 лис 1920 р. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. На початковому етапі існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко. Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію. 26 гру 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа, заходи якої більшість селян розцінили як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

5 лют 1919 р. головою Директорії став Симон Петлюра. В.Винниченко, В.Чехівський, М.Шаповал виступали за союз із Радянською Росією в боротьбі проти Антанти. С.Петлюра та група, яка його підтримувала, шукали порозуміння з Антантою у протистоянні більшовикам. Ситуація загострювалася особистим антагонізмом між В.Винничен­ком та С.Петлюрою, який прагнув стати одноосібним керівником укра­їнського національно-радикального руху. Через місяць після початку повстання загони УНР, ко­ристуючись нейтралітетом німецьких частин, вступили в Київ, але за цей час сили Червоної армії уже встигли окупувати всю Східну Україну й стрімко просували­ся до Києва. Політична й організаційно-адміністративна безпорадність Директорії остаточно проявилася під час зимового, 1919 року, наступу більшовиків на Київ. На початку лютого, не сподіваючись утримати столицю, рештки вірних Директорії частин на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою, які розсварилися між собою, відійшли на Поділля. За таких умов протистояння В.Винниченка й С.Петлюри досягло апогею. В.Винниченко, ухопившись за категоричну вимогу Антанти усу­нути його з посади голови Директорії як "майже більшовика", склав пов­новаження і виїхав за кордон, мотивуючи це необхідністю участі в робо­ті конференції Соцінтерну в Берні.

426. Антигетьманське повстання, його причини, хід. Історичне значення гетьманату п. Скоро­падського.

Причини:

• Невирішені соц проблеми (безробіття)

• Залежність від Німеччини, не було створ національної незал держави

• Покровительство рос шовіністам

• Ліквідація соціальних завоювань пролетаріату

• Вузька соц підтримка гетьманщини (великі власники)

24 травня 1918р. до П.Скоропадського звернулися представники чотирьох українських політичних партій які заявили, що кабінет міністрів не є українським за складом і політичною орієнтацією. Вони протестували проти заборони з'їздів, проти діяльності місцевої адміністрації, яка потурала зловживанням, а також призначення на державні посади не українців та військової політики уряду. Названі політичні партії разом з радою залізничників та поштово-телеграфною спілкою утворили Український національно-державний союз, головою якого спочатку був П.Ніковський. Союз почав боротьбу проти гетьмана і гетьманського уряду На поч. серпня 1918 р. він перетворився на Український національний союз. 318 вересня його очолив В.Винниченко. Саме тоді було взято курс на антигетьманське повстання. Боротьба проти правління П.Скоропадського набирала дедалі більшого розмаху. У різних місцях України виникли повстанські загони (повстанська армія Нестора Махна, загони отаманів Юрка Тютюнника і Данила Терпила)

14 лис 1918 р. Скоропадський видав грамоту про проголошення федерації з Росією, а 13 лис 1918р. в Києві обрали Директорію — тимчасовий орган для керівництва повстанням проти гетьмана (В.Винниченко — голова Директорії, члени — С.Петлюра й Ф.Швець, тимчасові члени — А.Макаренко і П.Андрієвський) 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський відмовився від та українські війська вступили в Київ.

Іст. значення: військовий розвиток країни, намагання відновити коз. стан, внесок у розвиток к-ри, судова реформа, спроби організації грошового обігу.