413. Громадівський рух в Україні

У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись напри-кін. 50-х років із заслання, провідники К-М братства — Т.Шев­ченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський осіли в Санкт-Петербурзі, де політичний режим був дещо м'якшим, ніж у провінції. Тут вони прод. національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політ., а в культурно-просвітницькому легальному руслі. Для поши­рення своїх ідей ця петербурзька група в 1861 р. започаткувала перший в Російській імперії укр часопис "Основа", що виходив укр і частково російською мовами. У ньому друкувалися твори художньої літератури, історичні праці, доку­менти, спогади, літературна критика і публіцист­тика тощо. Тут було вперше опубліковано низку поезій Т.Шевченка. Незважаючи на своє недо­вге існування, часопис істотно позначився на культурно-літературному процесі, сприяв зро­станню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. Значною мірою під його впливом у Києві, Харкові, Полтаві, Черні­гові, Одесі українська інтелігенція почала гурту­ватися в громади — самодіяльні напів- чи ціл­ком нелегальні організації. Вони, як правило, не мали якихось програм чи статутів, але прово­дили значну культурно-освітню діяльність серед, широких народних мас, спрямовану проти антиукраїнської політики царату. Грома­дівці організовували недільні школи, видавали підручники та популярні брошури українською мовою, популяризували історію й етнографію України, займалися укладанням українсько-російського словника. За народницьку позицію та орієнтацію на національні традиції їх називали "українофілами". Серед найактивніших діячів громадівського руху були В.Антонович, М.Драгоманов, П.Чубинський, Т.Рильський, М.Лисенко, М.Старицький та ін.

415. Серпневий «путч» 1991 р. Прогол. Незал. України та перші кроки її розбудови

Серпневий путч 19-21 серпня 1991р. — спроба антиконституційного перевороту, що здійснювалася консервативним крилом керівництва СРСР і КПРС. Був направлений на відновлення влади партійно-державної номенклатури. Заколот очолив Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) в складі О. Бакланова, В. Крючкова, В. Павлова, Б. Пуго. Для надання своїм діям видимості легітимності путчисти заявили, що президент СРСР М. Горбачов не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Його функції були покладені на віце-президента Янаєва. У Москву були введені війська, а Горбачов блокований на дачі в Криму. Заборонялися діяльність опозиційних КПРС суспільних об'єднань і випуск демократичної преси, відновлювалася цензура. Опір заколоту організувало керівництво Російської Федерації на чолі з президентом РРФСР Б. Єльциним, що спиралося на підтримку росіян, передусім населення Москви. Путч закінчився невдачею. Його наслідками стали падіння комуністичного режиму і прискорення розпаду CPCР У 1994 р. заарештовані у справі ДКНС були амністовані Державною думою РФ.

24.08.1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла «Акт проголошення незалежності України», який засвідчував створення самостійної укр. держави, неподільність і недоторканість її території, чинність в Україні виключно конституції і законів України. Для уникнення будь-яких спекуляцій щодо законності прийнятого документу було вирішено провести всеукраїнський референдум. 1.12.1991 р. на питання «Чи підтверджуєте ви акт прогол. незалежності України?» схвально відповіли 90,31% учасників референдуму. Одночасно відбувалися президентські вибори, на яких переміг Л.Кравчук. Перші кроки розбудови: прийняття закону «Про громадянство», «декларації прав національностей України», «Про державний кордон України», «Про збройні сили України», запровадження в обіг купонів багато­разового використання, затвердження нац. символіки України, закон «Про нацменшини в Україні».