409. Діяльність гетьмана п. Орлика

У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана в еміграції П. Орлика (1710-1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» згодом названий "Конституцією Орлика" — угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, усі посадові особи мали бути виборними та затверджуватися гетьманом, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади, православ’я проголошувалося державною релігією. Цей документ ніколи не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства, став свідченням передової української суспільно-політичної думки:

П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією та кримським ханом. Навесні 1711 р П. Орлик рушив на Правобережжя, але був змушений відступити у Бендери через фактичну зраду татарських союзників. Проте навіть в еміграції не припиняв діяльності щодо боротьби за незалежність України. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформацію про життя України.

410. Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст.

Гайдамаччина — український національно-виз­вольний рух проти польського гноблення на Правоб. України. Виник на початку 18ст на Вол­ині і Зх. Поділлі. Спочатку гайдамаки обмежу­ва­лись розбійництвом і соціальною помстою, піз­ніше в їхніх діях з'явились політичні цілі. Важ­ли­ву роль в розвитку руху відігравало близьке су­сід­ство з Запоріжжям, де вони перехову­вались від переслідувань польською владою. Цілі:

• відновлення козацьких вольностей;

• звільнення від шляхетсько-магнатської залежності;

• захист прав православної церкви.

Основні події гайдамацького руху:

• 1734-38 — гайдамацький рух на Правобережжі ( Верлан, Жила, Медвідь, Рудь)

• 1750 — Правобережжя, частково Лівобережжя.Ватажки: Сухий, Лих, Лисий.

• 1738-1759 — опришки на Галичині, Закарпатті та Буковині — О. Довбуш, В. Баюрак.

• 1768-69 — Правобережжя (Київщина) — М.Залізняк, І.Гонта.

Іст. значення: послаблення позицій польської влади на укр. землях.

411. Ліквідація укр. Державності у др. Пол. XVIII ст.

Проводячи політику централізму, російська імператриця Катерина II вирішила повністю по­кінчити з автономією України. У 1764 р. було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786) на чолі з генерал-губернатором графом П. Ру­мянцевим, який спрямував свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії. Осо­бливо непокоїло Російську імперію існування ЗС, в якій тоді було майже 20 тис. козаків. За гетьманування Д. Апостола, запорожці, які з часів петровського погрому (1709) проживали на турецькій території, домоглися повернення під гетьманську владу. Однак, як тільки закінчилася російсько-турецька війна 1768-1774 pp. і татари вже не становили загрози, Катерина II віддала наказ про зруйнування Запорізької Січі. В основі цієї акції, на думку дослідників, лежали соціальні, економічні та політичні причини. Царизм не міг не розуміти, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі організовуватиме антифеодальні виступи українського селянства. По-друге, його не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя: збільшення кількості населення, а основне — великі потенційні можливості козацьких господарств фермерського типу, що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії. Потім, царат не влаштовувала форма внутрішнього устрою ЗС, заснованого на демократичних, республіканських традиціях, який явно суперечив загальноімперським нормам і порядкам. 4 червня 1775 р., коли більшість запорожців перебувала ще на турецькому фронті, російські війська під командуванням генерала П.Текелі несподівано оточили Запорізьку Січ. Через перевагу рос. сил запорожцям довелося здатися без бою. Після цього почалося руйнування Січі та арешти запорізької старшини. Останнього кошового Петра Калнишевського заслали до Соловецького монастиря. Лише б тис. козаків зуміли втекти за Дунай, де в межах турецьких володінь заснували Задунайську Січ. Ліквідувавши ЗС російський царат почав скасовувати рештки автономних прав України. У1781 р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. У цей же час втрачає своє значення Малоросійська колегія (формально вона діяла до 1786 p.), яка за цих умов була елементом української автономії. У 1783 р. скасовано давній військовий устрій: козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі. Дошкульного удару зазнала українська церква разом з нею постраждали ті культурні установи, що перебували під церковною опікою, було закрито ряд монастирів. Отже, до кін. XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію.