- •383. Теорії походження Київської Русі
- •384. Кр за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.
- •385. Кр за правління Володимира Великого
- •386. Прийняття Християнства на Русі та його наслідки
- •387. Розквіт Київської Русі: Правління Ярослава Мудрого
- •388. Кр др. Пол. Хі ст. Тріумвірат Яросл
- •389. Феодальні війни та княжі з’їзди Руських князів др. Пол хі – поч. Хіі ст.
- •390. Правління в. Мономаха та м. Володимировича
- •395. Галицьке князівство: др. Пол. Хі ст. – 1199 р.
- •391. Період роздр. Кр: др. Пол. Хіі ст. – і пол. Хііі ст.
- •392. Монголо-татарська навала та її насліди
- •393. Культура кр
- •394. Соціальний устрій кр
- •406. Політична діяльність п. Дорошенка
- •397. Пр занепаду кр її місце в Історії укр. Державотворення
- •398. Входження укр. Земель до вкл
- •399. Козацтво д. Вишневецький. Виникнення зс та її устрій
- •400. Козацтво за п. Сагайдачного
- •401. Релігійна і культурна діяльність братств
- •402. Берестейська унія: причини і наслідки
- •403. Повстання к. Косинського і с. Наливайка
- •404. Устрій держави б. Хмельницького
- •407. Виступ гетьмана і. Мазепи: причини і наслідки
- •405. Державотв. Діяльність і. Виговського
- •408. Політика Петра і після Полтавської битви 1709 р.
- •409. Діяльність гетьмана п. Орлика
- •410. Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст.
- •411. Ліквідація укр. Державності у др. Пол. XVIII ст.
- •417. Лібералізація сусп. Життя в Укр. Сер. 50-х – поч. 60-х рр. Хх ст. Шістдесятники
- •412. Зовнішньополітична діяльність незалежної України
- •413. Громадівський рух в Україні
- •415. Серпневий «путч» 1991 р. Прогол. Незал. України та перші кроки її розбудови
- •414. Пожвавлення нац. Руху наприк. 80-х рр. Хх ст. Формув. Багатопартійної с-ми
- •416. Українські дисиденти, їхні програмні цілі та діяльність
- •418. Найвпливовіші політ. Партії Зх Укр. У міжвоєнний період, їх прогр. Цілі та діяльніс
- •419. Міжнар. Становище унр на поч. 1919 р. Війна більшовицької Росії проти унр
- •420. Вибух Першої світової війни і ставлення до неї укр. Громадськості
- •421. Утворення срср й остаточна ліквідація суверенітету України
- •422. Боротьба унр проти агресії більшовицького Раднаркому наприк. 1917 – поч. 1918 рр.
- •423. Проголошення незалежності Карпатської України і її історичне значення
- •424. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період
- •425. Встановлення влади Директорії унр. Відмінності у поглядах в. Винниченка і с. Петлюри щодо внутр і зовн політики унр
- •426. Антигетьманське повстання, його причини, хід. Історичне значення гетьманату п. Скоропадського.
- •427. Розкрийте здобутки і прорахунки у політиці уряду п. Скоропадського
- •428. Боротьба зунр проти польської агресії
- •429. Охарактеризуйте здобутки і прорахунки цр у її державотворчій діяльності
- •430. Українсько-польсько-радянська війна 1920 р.
- •431. Листопадове 1918 р. Повстання у Львові. Утворення зунр.
- •441. Політика «радянізації» на західноукраїнських землях в 1939 – 1941 рр.
- •432. Дайте довідки про таких діячів: є. Петрушевич, с. Петлюра, п. Скоропадський, є. Коновалець
- •433. Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище унр у 1919 р.
- •434. Розкрийте суть операції «Вісла»
- •435. Україна в роки Першої світової війни
- •436. Переясл. Договір 1654 р. З Москвою: прич. Укладення, зміст та насл. Для України
- •437. Розкрийте суть Варшавського договору 1920 р.
- •438. Берестейський мирний договір унр з країнами Четвертного союзу: причини підписання, умови, наслідки
- •439. Антинацистський Рух опору в Україні в роки Другої світової війни
- •442. Початки національного відродження в Галичині. «Руська Трійця»
405. Державотв. Діяльність і. Виговського
Постать Івана Виговського в історії України посідає особливе місце. Він фактично перейняв гетьманську булаву з рук Б. Хм., знав багато державних таємниць, багатьох іноземних політичних діячів, брав участь у всіх походах гетьмана. Освіту він добував у Києво-Могилянському колегіумі, мав військовий і політичний досвід. За уявленнями гетьмана, Україна мала пролягти від Дону до Вісли, а також увібрати в себе Білорусію — аж до прусського кордону. Іван Виговський почав налагоджувати дипломатичні відносини зі Швецією, Польщею, Кримом. Розривати зв'язків з Росією він не поспішав, але виразно дав зрозуміти, що всі державні справи вирішуватимуться тільки з його згоди. Звичайно, таке ставлення і така політика не могли сподобатись Москві. В Україну були введені російські війська майже в усі великі міста Лівобережжя. Гетьман це сприйняв як окупацію і наполегливо вів переговори з Польщею, які завершились укладенням Гадяцької угоди 6 вер 1658 р. Згідно з цією угодою Польща, Литва та Гетьманщина як Велике князівство Руське утворювали федерацію трьох самостійних держав, об'єднаних під владою спільно обраного короля. Кожна держава повинна була мати власну судову й фінансову системи, армію. Церковна унія мала бути скасована. Проте зближення з Польщею і невдоволення частини старшини політикою Виговського призвело до розгортання антигетьманського руху. Так, полтавський полковник Мартин Пушкар, зібравши військо рушив проти законно обраного гетьмана (1658). Усі заклики Виговського не допустити братовбивства залишились непочутими. Тоді гетьман рушив на Полтаву, де вщент розбив військо Пушкаря. Також невдало закінчився антигетьманський виступ Іскри. Тим часом Москва, скориставшись міжусобицею, звернулась до українського народу із закликом не підкорятися гетьману. На початку весни 1659 р. 100 тис. російських вояків під командуванням князя О.Трубецького рушили на Київ. Виговський заявив про розрив з Москвою і, зібравши війська рушив назустріч росіянам. Під Конотопом у червні 1659 р. відбулась вирішальна битва, в якій росіяни зазнали нищівної поразки. Здавалось, Виговський мав би опанувати становище в країні, але сталося все навпаки. Проти гетьмана виступив Юрій Хмельницький. У вересні 1659 р. відбулася "чорна рада", на якій Виговський зрікся булави на користь Ю. Хм., але за умови, що той у своїй політиці буде триматися Польщі. Новий гетьман не довго тримав дане слово і схилився до московського царя. За наполяганням Москви І.Виговського було оголошено зрадником. Втративши булаву, Виговський не зійшов з політичної арени. Його в 1660 і 1663 pp. намагалися обрати гетьманом, проте різні сили виступили проти цього. Зрештою він потрапив у полон до поляків і був засуджений до розстрілу.
гетьманства і присягнув на вірність цареві.
408. Політика Петра і після Полтавської битви 1709 р.
Після Полтавської битви (лип 1709)Україною прокотилася хвиля царського терору, який стосувався всіх сторін життя ( від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки укр. мовою). Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків, які надавалися чиновникам не з українців-патріотів, а з росіян, німців, а також тій укр. старшині, що зберегла відданість цареві. Чимало старшини та сімей мазепинців було заарештовано й вислано до Сибіру. Приміром, племінника Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р., а Мазепиного генерального осавула Григорія Герцика заарештували у Варшаві. Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини. Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні. Надзвичайно тяжким випробовуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові "низові" походи. Селян використовуючи як дешеву робочу силу. У 1716 р. спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина, б-во укріпленої лінії над р. Терек на Кавказі, у 1721 р. – б-во Ладозького каналу. Отож, політика царського уряду призводила до вимирання десятків тисяч українців. Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Окрім прямого тиску, російська адміністрація, аби мати привід для втручання в українські справи, розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.