404. Устрій держави б. Хмельницького

Під час національно-визвольних змагань під проводом Б. Хм. розпочалось становлення української козацької держави – Війська Запопрозькго, у складі Лівобережжя, частини Правобережжя та степу із центром у м. Чигирині. Ознаки державності проявлялись: у запровадженні власного територіального поділу, в основі якого лежала структура козацького війська: територія поділялась на полки (у різні часи – від 16 до 40) та сотні; було створено державний апарат, що базувався на принципі виборності всіх посадових осіб, гетьман та генеральна старшина складали генеральний уряд, повноваження якого поширювалися на всю територію козацької держави; місцева влада належала полковій та сотенній старшинам, у великих містах управління здійснювалось магістратами, у невеликих – отаманами; формувалася судова системи, що базувалась на звичаєвому праві, гетьманських універсалах й забезпечувалась старшинським судом, якому підлягали не лише козаки, але й селяни та міщани; розбудова національної армії, основу якої складали реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об’єднувалось повстале селянство та міщанство; формування державної скарбниці, яка контролювалась гетьманом і поповнювалась за рахунок земельного фонду, прикордонного торгового мита, доходів від промислів, загальних податків; перебудова соц.-ек. сфери: на визволених землях не існувало жорстких міжстанових розмежувань, обмежувалось велике феодальне землеволодіння, ліквідовувалось кріпацтво, утверджувалась козацька власність на землю; у містах українське населення більш вільно займалось ремеслами, промислами та торгівлею; встановлення міжнародних зв’язків із Московською державою, Османькою імперією, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиградом, Швецією та іншими державами. Українська козацька держава, що перебувала у стадії становлення, мала напіввійськовий характер і базувалась на суперечливих засадах: демократичні принципи (виборність посад) вступали в протиріччя з авторитарними началами (зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана, намагання зробити гетьманську посаду спадковою).

407. Виступ гетьмана і. Мазепи: причини і наслідки

Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав обмежувати укр. автономію, адже для нього Україна була лише знаряддям його власних цілей, які зовсім не були тотожні інтересам українського народу Причини:

• участь коз. у Пн війні Росії та Швеції (1700-1721) – важкий тягар для всіх сусп. верств

• Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби

• козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень

• з України у великих кількостях вивозився хліб й інші продукти, що призводило до занепаду господарства й торгівлі

• обмеження царським урядом станових прав козаків (указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Прусії, на регулярні драгунські)

Охоплена антимосковськими настроями, старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московією. І.Мазепа розпочинає таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією. Укр, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709 р. було підписано угоду з Карлом XII. У першому пункті договору Карл XII обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв. Наслідки:

• тра 1709 р. – зруйнування Січі московськими військами, згодом і Батурина

• лип 1709р. - вирішальна Полтавська битва, під час якої війська Карла XII та І.Мазепи зазнали поразки

• "мазепинці" стали українськими політичними емігрантами

• внесок у зміцнення української державності за умов наступу з боку російського царату