2.1. Первісна культура людства

Якщо фізична еволюція людини тривала близько 14 млн років (еволюція гомінід), то культурний розвиток охоплює порівняно короткий період - всього 2-3 млн років. Увесь цей час вкла­дається в межі останньої геологічної епохи - четвертинного пе­ріоду. Культурний і біологічний розвиток нерозривно взаємопо­в'язані і не можуть розглядатися ізольовано один від одного. З моменту свого виникнення культура була одним з найважливі­ших факторів біологічного розвитку, яка здійснювала на нього сильний вплив і сама відчувала його зворотний вплив.

Епоха первісної культури - найтриваліша у людській історії. її прийнято поділяти на культури ♦палеоліту, ♦мезоліту, ♦неоліту. Це періоди культури кам'яного віку, що отримав таку назву за ма­теріалом, з якого древні люди виробляли примітивні інструменти.

У часи появи перших людей відбулися великі зміни у природ­ному середовищі. В багатьох місцях земної кулі всихають великі водоймища, з'являються значні ділянки суші, вкриті родючими грунтами зі залишками органічних речовин.

До цього часу ніяких слідів людей не виявлено. Рослинний і тваринний світ існував тоді у дуже різноманітних формах. Бага­то було істот, що належать до групи приматів і створюють з людиною один біологічний блок. Це ♦дріопітеки, ♦рамапітеки, ♦удабнопітеки, ♦австралопітеки, яких називають попередни­ками гомінідів. Вони мають багато спільного з людьми у ♦зовні­шності, ♦внутрішній організації, а також ♦способах колектив­ного життя. Проте це не були людські форми, оскільки не вияв­лено створених ними штучних предметів і, отже, не можна гово­рити про здатність рефлексії у цих істот.

Першою викопаною людиною вважають пітекантропа, деякі залишки якого знайдено вперше голландцем Є. Дюбуа на острові Ява. Пізніше було встановлено існування подібних істот і в інших місцях - в Африці, Німеччині, ще на острові Ява, в багатьох інших місцях. Ця людина обробляла камені і кістки. Такі знаряддя праці були ще дуже примітивні. В Китаї біля Пекіну в 20-ті рр. XX ст. знайдено у великій кількості синантропа. В печері, де знаходилися ці кості, виявлено багато кам’яних знарядь праці.

Пітекантроп і синантроп за анатомічними ознаками належать до людських форм. Вони мають ♦великий обсяг мозку, ♦нижня щелепа виступає вперед, ♦передні кінцівки вільні, ♦ходять на двох ногах. Але є ще багато ознак, властивих цим істотам, що не зус­трічаються в нині існуючих людей.

Це ж можна сказати і про наступний, більш розвинутий тип людей, неандертальців, які були значно поширені в добі палео­літу, з'явившись на Землі приблизно 60 тис. років тому. Ці люди мали значно більше спільних із сучасними людьми ознак, ніж по­передники.

Вони виготовляли кам'яні знаряддя праці, обробляли каміння з одного (чопери) чи двох (чопінги) боків, були знайомі також з оброб­кою дерева і кісток тварин. Найбільш поширеними знаряддями праці були ♦клівери, ♦копальні палиці, трубила, ♦свердла та ♦скребла. В основі дії примітивних знарядь праці знаходяться такі принципи, як важіль і клин, тобто йдеться про важливі технічні відкриття. До цих часів відносять і опанування вогню. Спочатку люди брали во­гонь, який утворювався природним шляхом (лісові пожежі, вулкани та ін.) і ретельно зберігали його, передаючи з покоління в покоління. Згодом навчилися отримувати вогонь, висвердлюючи в глибині де­рев'яної дошки отвір і, одержавши порошок, що був гарячий і димів, висипали на трут, а потім видували полум'я.

У пізньому палеоліті кількість неандертальців досягла одного мільйону. Щодо неандертальців, ніколи не було сумніву у їх на­лежності до людських форм (гомінідів). Види їх діяльності значно різноманітніші і досконаліші, ніж у попередні часи. Виробництво набирає систематичності. Впер­ше спостерігаються поховання, які свідчать про віру в загробне життя. Проте ці люди ще не були такими, як ми. Вони відрізняють­ся від нас за зовнішніми ознака­ми. В них ♦низьке чоло, ♦немає підборіддя, ♦довгі руки та низка інших прикмет, що роблять їх відмінними від нас. Між собою вони також відрізнялися. Так, наприклад, людина з Соло (о. Ява), ро­дезійська людина (Африка), людина з Неандерталю (Європа) різко відрізнялися від людини з Штейнгейму, людини з Палестини. Перші більше тяжіють до попередніх людських форм, другі ближчі до нас. Нещодавно було проведено дослідження ДНК неандер­тальців, спочатку німецькими вченими, а потім вченими інших країн. Наслідки цих досліджень показують суттєві відмінності неандертальців від сучасних людей на генному рівні. Висновки порівняння структур ДНК засвідчили, що ми не є безпосередніми нащадками неандертальців. Вони були гілкою на дереві еволюції людського роду, що всохла, не давши прямого потомства. До речі, наступний тип людей (кроманьйонці) - а це цілком сучас­ний тип - має зовсім іншу структуру ДНК.

Неандертальці виробляли кілька десятків видів знарядь: ♦гост­роконечники, ♦скребла, ♦зубила, ♦зубчасті інструменти, ♦різці та ін. Зустрічаються знаряддя зі загострених кісток тварин у виг­ляді ♦шил, ♦наконечників, ♦лопаток. Знайдено мисливську зброю, зокрема довгий ремінь з кам'яними кульками на кінці. Обробка каменю стає масо­вим заняттям. За допомогою цих зна­рядь неандертальці могли обробляти дерево, полювати на тварин і готу­вати м'ясо. Приготування їжі і спожи­вання її також є суттєвою ознакою культури. Ця ознака відрізняє людину від тваринного світу не меншою мірою, ніж здатність об­робляти камінь і дерево, перетворюючи їх з природних об'єктів на знаряддя зміни середовища. Сире і варене (смажене) - не просто кулінарні протилежності, але й вияв різниці між природним і куль­турним буттям.

За соціальною організацією їм вже притаманна певна впоряд­кованість родинних структур. За припущенням деяких вчених, на ранніх стадіях становлення культури не існувало шлюбних табу (заборон) та певних соціальних норм, що регулюють ста­теві стосунки. Проте більш вірогідною є наявність досить чітких соціальних структур вже від самих витоків культури людства. На користь останнього твердження може свідчити той факт, що в тваринних угрупованнях завжди існує чіткий порядок, пов'яза­ний з необхідністю продовження роду. Значно складніше органі­зована людська* спільнота не могла починати свій розвиток з по­вного безладдя у цій справі. Ендогамія, тобто шлюбні відносини між близькими родичами, була поширена і у більш пізні часи у межах високорозвинутих і навіть вишуканих культур (наприк­лад, у стародавньому Єгипті), тобто це не є свідченням безладдя у статевих стосунках. Один порядок поступово замінюється іншим, і людство переходить до екзогамної організації життя роду, за якої шлюби всередині роду заборонялися.

У пізньому палеоліті (35- 10 тис. років тому) з'являється су­часний тип людини - кроманьйонець. Ці люди абсолютно не відрізняються від нас. Вони мають ♦високе чоло, ♦підборіддя, ♦досконалішу, ніж у неандертальців, побудову мозку. В пропорціях тіла спо­стерігається гармонійна структура, яка є основою співмірності і фізичної краси за уявленнями сучасної людини.

У цей період можна констатувати досить напружену духовну діяльність людей, про що свідчать, перш за все, поховальні обряди. Померлих ховали у печерах, де знаходилося житло людей. Викопували ями спеціально для по­кійників, мерців зв'язували, їх клали на бік, підгинали коліна, голову поверта­ли на схід чи на захід. У могилах знайдено залишки червоної вох­ри, якою посипали погребіння з метою знешкодити шкідливі впли­ви померлого на життя живих. Такі поховання свідчать, що в пізньо­му палеоліті існували вже уявлення про загробний світ і посмерт­не буття душі. Вважалося, що і після смерті людина продовжує не тільки жити в іншій, більш духовній іпостасі, але й здійснювати свою земну діяльність. Тому померлого споряджали знаряддями праці і предметами побуту.

Духовність вважалася атрибутом не тільки людей, але й всього навко­лишнього середовища. Первісні куль­ти, релігійні та міфологічні уявлення стають суттєвим чинником буття

древніх жителів нашої планети. Первісні релігії в досить розвине­них формах виникають і структурують життя людей власне в популяціях кроманьйонців. Можна припустити, що саме релігії були виразом нового, якісно відмінного від попередніх ступеню розвитку рефлексії в людському суспільстві.

Прийнято розрізняти кілька форм первісних вірувань, хоч зде­більшого вони у певних співвідношеннях поєднувалися в окре­мих родових і племінних культах.

♦Анімізм (від лат. апіта - душа, дух) - уявлення про душу, яку мають люди, тварини, рослини, неживі предмети, і про те, що ця душа може відділятися від тіла і вести окреме існування.

Тотемізм - вшанування тварин, рослин і зрідка неживих предметів у якості предків, засновників роду. З тотемом пов'язані певні обряди і табу, наприклад, танці, культові дії на честь тотема, заборона їсти його м'ясо або риту­альне поїдання його окремих частин (серця, мозку і т. ін.).

♦Фетишизм ~ культ неживих предметів - фетишів, наді­лених надприродними властивостями. У ролі фетишів вис­тупали амулети, талісмани, ідоли, камені і т. ін.

♦Магія - певні дії (обряди), пов'язані вірою у надприродні властивості людини (чаклуна, мага) впливати на людей та явища природи. В магії вперше ми бачимо спеціалізацію ду­ховної діяльності: з'являються люди з особливими здібнос­тями у духовній сфері, які стають дуже впливовими осо­бами в організації життя роду.

Духовне життя виявляє себе і в інших галузях діяльності, зок­рема у мистецтві. На стінах печер Океанії, Піренеїв, Африки, Америки червоною і чорною фарбою зображені обряди, сцени по­лювання. Це натуралістичне мистецтво вражає нас точністю зображень, експресією, вмінням відтворити рух. Це свідчення фантазії, спостережли­вості, радості творчості стародавніх митців. Це яскраві вияви духовного жит­тя, прагнення втілити себе у вищих фор­мах творчої діяльності.

Культура мезоліту і неоліту. Мезоліт,або середній кам'яний вік, датується порізному: мезоліт Європи - 10 -7 тис. років, Південної Америки - 6-5 тис. років, Близького Сходу - 12-9 тис. років тому. Для цих часів характерними є риси перехідності. Об­робка каменю, дерева і кісток вдосконалюється. Винайдено нові знаряддя праці. Можна констатувати прогрес у полюванні через використання лука і стріл, що почали застосовувати саме в цей час. Людьми приручено собаку, яка стає тепер свійською твари­ною, в поселеннях зустрічаються й інші тварини, які згодом ста­ють атрибутом господарської діяльності людини-скотаря - коро­ва, вівця, свиня, коза. Малюнки на скелях набувають більш сим­волічних форм і певної умовності, що свідчить про ускладнення і поглиблення інтелектуально-духовного життя людей (рефлексії).

Населення зростає і, хоч умови існування залишаються важки­ми, повними небезпеки, а тривалість людсько­го життя дуже малою, родові спільноти зміц­нюються і розроста­ються. Це призводить до появи нової форми соціальної організації людей - плем'я.

У кінці мезоліту в межах плем'я формуються елементи са­моуправління: ♦племінна рада, ♦військові і ♦громадські вожді, старійшини і т. ін. Як і у родовій, так І у племінній організації громадський устрій базується на засадах матріархату, для яко­го характерним є домінуюче становище жінки, успадковування по лінії матері, керівна роль жінки і матері у шлюбних стосунках. У духовній сфері це відображаєть­ся у культах родючості, вшануванні богинь, в мистецтві - у виготовленні культових статуеток з яскраво вира­женими жіночими статевими ознаками.

Неоліт - останній період кам'яної доби - дуже важко датується. Це дис­кусійне питання. Отже, настання нео­літу на різних територіях Землі слід виз­начати не стільки за часом, скільки за ознаками, властивими тільки цій добі. Неоліт дуже часто називають револю­цією, оскільки за короткий термін відбуваються разючі якісні зміни у всій популяції людей на земній кулі. Замість поодиноких угрупо­вань людей, розкиданих по різних куточках планети, знаходимо чітко організоване у племенних структурах численне людство. На­слідками людської діяльності вкриті всі континенти. Порівняно з довготривалою і повільною еволюцією попередніх часів це стається майже раптово. Люди швидко розмножуються, вільних територій значно меншає. Різні племена все частіше стикаються між собою і повинні встановлювати правила спільного існування.

У неоліті відбуваються як перший, так і другий великі суспільні поділи праці:

♦виокремлення скотарства і землеробства;

♦виділення ремесла в окрему галузь діяльності.

Відтепер реалізується ідея збереження і відтворення того, що треба було шукати і довго прагнути. Розведення худоби, оброб­ка землі і вирощування злаків замінюють збір їстівних рослин і полювання. Замість суспільства збирачів і мисливців в неоліті з'яв­ляються суспільство землеробів і пастухів. Пізніше з'являються ремісники - гончари і ткачі, а виготовлення знарядь праці стає справою майстрів, що постійно вдосконалюються в своїй май­стерності. В неоліті спостерігаємо початки металургії.

Концентрація людей у поселеннях породжує багато нових рис у людському існуванні. Люди досліджують нові речі навколиш­нього середовища, відбирають плоди, злаки, тварин для одомашнення. Сміливо можна говорити про зародження наукових дослі­джень і швидкий прогрес у цій галузі. Люди мандрують на далекі відстані (наприклад, через Аляску в Америку) і там пізнають нові явища і змінюють середовище свого існування.

У стосунках між людьми психічні і духовні аспекти все більше беруть гору над біологічними факторами. Навіть під час військо­вих конфліктів і завоювань стає правилом певна асиміляція між завойовниками і підкореними, а не знищення других першими. Пол­ітично, економічно, духовно людські колективи перетинаються і співпрацюють між собою. З'являються складні сукупності прав і обов'язків, моральних норм, юридичних кодексів, пов'язаних з міжплемінними стосунками. Народи поступово знаходять оста­точне місце свого проживання і, завдяки торгівлі і обміну інфор­мацією, об'єднуються у певну загальносвітову спільноту.

♦ Отже, початий загальнольдького у різних її проявах фор­мується вже в цю критичну, але разом з тим вирішальну і величну добу людської культури.

З'являються системи письма, спочатку піктографічного, тоб­то малюнкового, а потім цей геніальний винахід вдосконалюєть­ся, стає більш простим і досяжним для загального поширення. Мислення отримує міцний каталізатор для свого розвитку. Дуже швидко з'являються перші освітні традиції, художні і службові тексти, і в цю діяльність втягується все більша кількість людей. На місцях багатолюдних поселень виникають найдревніші міста -Ієрихон в Палестині, Анау в Туркестані і Джармо в Іраку.