7.2. Контркультура та її прояви в суспільстві

В сучасній культурології та соціології поняття "контркультури" використовується в двох тлумаченнях:

-- перш за все, для позначення соціально-культурних установок, які протистоять фундаментальним принципам, які панують в конкретній культурі;

-- по-друге, воно ототожнюється з західною молодіжною суб-культурою 60-х рр. XX ст., яка відображала критичне ставлен­ня до сучасної культури і відкидання її як "культури батьків".

Поняття "контркультура" з'явилось в західній літературі у 1960 р., відображаючи ліберальну оцінку ранніх хіппі і бітників. Слово на­лежить американському соціологу Теодору Роззаку, який спробу­вав об'єднати різноманітні духовні впливи, спрямовані проти па­нуючої культури, в деякий відносно цілісний феномен - контрку-льтуру. В науковий обіг даний термін запровадили Г. Маркузе і Т. Роззак у 1972 р. Безпосереднє виникнення цього терміну пов'я­зують з студентською революцією 60-х рр. у США. Єдиний пози­тивний лозунг цієї революції - "Створення контркультури" - пе­редбачав три основних моменти:

-- виховання нового типу особистості з новими формами сві­домості і діяльності;

-- формування нових стосунків між: людьми;

-- формування і сприйняття нових цінностей, вироблення но­вих моральних і соціальних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Для класичної контркультури характерна відмова від уста­лених соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стан­дартів та стереотипів масової культури, способу життя, який базується на прагненні до респектабельності, соціального пре­стижу, матеріального благополуччя. Відмова, як правило, вияв­ляється в негативізмі стосовно культурних досягнень людства, в екстравагантному способі мислення, почування та спілкування Культ розуму та науки підмінено культом несвідомого прояву природних пристрастей і містичного екстазу душі, пуританська мораль - відкритістю інтимних зв'язків, праця - масовими оргія­ми, наркоманією і т. п. Протест проти "масового суспільства" і "масової культури" отримав практичне завершення в організації різноманітних комун, в яких повинно було здійснюватися вияв­лення істинно гуманного ставлення людини до світу, до інших людей та до самої себе.

Контркультура об'єднує концепції, які утворюють еклектичну суміш з різних понять екзистенціалізму, фрейдизму, вульгаризованого марксизму, руссоїзму, анархізму, цинізму, східної філософії та релігії.

Феномен контркультури існує на межі, яка розділяє всю множинність варіантів субкультур та прояви молодіжних культур.

7.3. Проблема молодіжних субкультур

Молодіжна революція 50-х рр. XX ст. на Заході заперечила тезу Ф. Моріака про спільні міжпоколіннєві відмінності попередніх епох. У наукових дискусіях багато місця посідають генераційні конфлікти, соціальна зміна, молодіжна субкультура. Дослід­ники і теоретики різних шкіл і напрямків досліджують молодь як соціальний феномен різними способами.

• Функціоналісти (Ейзенштадт, Тенбрук, Шельскг) розглядають молодь як сполучник поміж сім'єю та суспільством. Вони припи­ сують групам однолітків реорієнтаційну та інтегруючу функцію.

Марксисти у своїх теоріях досліджують субкультури як іде­ ологію, що приховує антагонізми у капіталістичному суспільстві

тому на практиці категорично відкидають усі теоретичні кон­цепції, пов'язані з існуванням молодіжних субкультур.

• Прихильники теорії соціального конфлікту використовують молодіжні субкультури для пояснення міжпоколіннєвих конфліктів (Бугофер).

• Молодіжні теорії, зорієнтовані на процеси соціалізації у кон­тексті стратифікаційної специфіки, приймають відмінність суб­культур у співвідношенні до соціального походження молоді.

• Теоретики соціальної дії насамперед звертають увагу на по­ведінку особистості у співвідношенні з іншими особистостями і взаємодію з ними. Важливе значення вони приписують ціннісно-нормативній структурі суспільства, яка виступає як регулятив­ний комплекс, що координує і керує структурою. У контексті теорії дії субкультури появляються як своєрідна рамка інтеракції у співвідношенні до зацікавлення і потреб молоді.

За мірою відношення до модернізаційних і постмодернізацій-них процесів молодіжні субкультури можуть бути систематизо­вані за ознаками модернізаційності, закритості і соціальності, креативності таким чином:

-- авангардистські, конфронтаційні до усталеної культури постмодернізаційного характеру, елітні;

-- модернізаційні і постмодернізаційні, толерантні у стосун­ках з офіційними установами;

-- модернізаційні і постмодернізаційні, соціально- і культурно ней­тральні;

-- модернізаційні, соціально закритого типу, неконфронтаційні;

-- консервативні закритого типу;

-- контркультурні, творчого типу;

-- контркультурні, асоціальні, деструктивного типу, в тому числі кримінальні.

Деякі вчені стверджують, що вчинками підлітків керує бажан­ня здобути визнання однолітків. Вони вважають, що важливою є тільки хитка непевність цього життєвого етапу, а все інше: за­чіски, одяг, мова, проводження вільного часу, музичні смаки - це просто дивацтва та данина моді, вульгарне мавпування, необхідне, щоб належати до групи. Інші дослідники наполягають на тому, що причина такого сильного та жвавого розмаїття у підлітковому віці - міжвікова та класова ворожнеча. Однак на­справді сум'яття на поверхні підліткового світу походить, на думку Марка Тітлея, від глибшого, систематичного процесу оновлення, який викидає на поверхню різні типи підлітків, кожен з яких має власні ідеї, цінності та ідеологію. Ці типи чітко вира­жені, їх легко вирізнити, для них властива узгоджена підтримка та енергійне управління.

Отож однією з визначальних характеристик молодіж­ної субкультури є насиченість. Пояснювати всі підліткові субкультури як один і той самий акт протесту - це уза­гальнювати саме там, де слід зважати на особливості.

Теорія субкультури підпорядковує собі дослідження молоді з середини 70-х рр. XX ст., коли її вперше популяризували автори з вже згадуваного Центру сучасних культурологічних студій у Бірмінгемі. Фундаментом цього підходу, що виник на підставі низки описів окремих груп, є ідея боротьби проти гегемонії та спроби повоєнної молоді вирішити соціальні проблеми та супе­речності, викликані їхнім матеріальним становищем. Атрибути ж стилю кожної молодіжної субкультури утворюють частину коду, за допомогою якого її члени спілкуються із "добропоряд­ним світом". Розроблену бірмінгемською школою теорію моло­діжних субкультур найчастіше критикують за те, що вона:

-- зводить все до одного - група молоді, що складається з різних осіб, розглядається як єдність із особливими кодами поведінки та способами спілкування із зовнішнім світом; але молодь не є од­норідним об'єктом;

-- узгоджує все зі стандартами - субкультурний підхід до мо­лоді є водночас помітно нормативним. Проте норма не є чимось об'єктивним, а оцінкою, отож така концентрація уваги на молодіжних субкультурах - це частина процесу, в якому індивідів безперервно характеризують і оцінюють у порівнянні зі суспіль­ними стандартами;

-- має тенденцію до дихотомії, а саме, послуговується глобаль­ними опозиціями, як от: домінування - підкорення, протистояння - улягання, впорядкованість - експресивність, молодь - старші. Молодих людей не лише протиставляють дорослим, а й поляри­зують різні групи молоді через їхні стосунки з дорослими.

Радикальний варіант теорії молодіжних субкультур - це тео­рія контркультур. Одна з адептів контркультури, О. Яворниць-ка виділяє дві основні підгрупи представників бунту і втеч:

♦ соціально-звичаєвого бунту - хіпі, панки, поперси, бітники;

♦ ізоляції від суспільства - рокери, гітовці, кілери, скінхеди.

Поміркований варіант теорії конфлікту - це теорія альтерна­тиви Ф. Тенбрука, яка приписує молоді культурну автономію у межах домінуючої культури. Теорія ця означає перехід від кон­тркультури в альтернативу. В межах теорії Тенбрука альтерна­тива означає зменшення ролі молодіжних бунтів і різних форм маніфестації. Вона насамперед звертає увагу на самореалізацію людини як особистості та задоволення нею позаматеріальних по­треб конструктивними напрямками нової дійсності. Альтернати­ва фактично стосується переорієнтації та збагачування кожної окремої культури ідеями інших цивілізаційних осередків або при­забутих культур.

Прихильники альтернативи виступають проти верифікації сус­пільства, відкидають споживацькі стандарти. Вони протиставляють анонімності світу екзистенційні цінності та креативність, акценту­ють на єдності з природним світом. Найвідоміші гасла альтернати­ви стосуються пацифізму, медитативної зосередженості, містицизму. Феномен альтернативи полягає в її різноманітності і водночас комплексності. Теорія альтернативи виокремлює:

♦ альтерпативно-релігійну терапію - кришнаїтів, сатаністів, метале;

♦ екологічно-пацифістську альтернативу - альтернативних християн, анархістів, відмовників від військової служби;

ікреативну альтернативу - електронні гуру, геппенінговий рух, графітники.

Феномени молодіжних (часткових) культур набули значення, яко­му поняття молодіжної субкультури більше не відповідає. Під на­звою "Прощання із поняттям молодіжної субкультури" Баске і Ферхгоф наводять різні аргументи проти використання цього тер­міну: вираз "субкультура" передбачає стосунки підпорядкування між елітною, високою культурою та менш цінною і значною суб-культурою; ця оцінка вже не функціонує. Неможливою також ви­дається диференціація субкультур як обмежуючих часткових сег­ментів, які є похідними від домінантної культурної форми.

♦ Через стирання і переходи між колишніми субкультура-ми, через їхній взаємовплив та суттєво підвищену реле-вантність до гегемонної (не локалізованої) культури, кон­цепція молодіжної субкультури втрачає свій описовий та пояснювальний характер.