Тема 7. Культура. Контркультура. Субкультура

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Складність феномену культури. Поняття субкультури.

2. Контркультура та її прояви в суспільстві.

3. Проблема молодіжних субкультур.

7.1. Складність феномену культури. Поняття субкультури

Німецький культурфілософ В. Віндельбанд стверджував, що наша культура, як, зрештою, і культура будь-якої іншої епохи, настільки складна, багатогранна і сповнена суперечностей, що особистість не здатна цілком її осягнути.

Окремі зони культури немовби розкидані в ній. Всередині кон­кретної культури міське середовище відрізняється від сільсько­го, офіційна культура - від народної, аристократична - від демократичної, християнська - від язичницької, доросла - від дитячої. Суспільству загрожує небезпека, як зауважував той же В. Віндельбанд, розчленуватись на групи і атоми.

Кожна культурна епоха постає перед нами у вигляді складно­го спектру культурних тенденцій, стилів, традицій і виявів люд­ського духу. Навіть в античній культурі, яка на перший погляд видаеться цілісною і монолітною, Ф. Ніцше, як уже зазначалося, виявив протистояння аполлонічного та діонісійного начал. На думку В. Соловйова, в кожній культурній епосі можна виділити щось відмінне: езотеричне і профанне, елітарне і масове, офіційне і народне. Так, у середньо-вічному світогляді і жит-тєвому укладі нове духовне, тобто християнське начало, зовсім не витіснило старе, язичницьке. Культурі феодального і церков­ного Середньовіччя протистояв масштабний світ сміхових форм карнавальної творчості.

Отже, кожна культура демонструє широкий спектр субкультурних елементів. Деякі з них, вважає П. С. Гуревич, немовби від­городжені від магістрального шляху духовної творчості. Офіцій­на культура визначає головний зміст епохи. Однак на розвиток культури впливають найрізноманітніші фактори. Скажімо, деякі її сфери відображають соціальні чи демографічні особливості її розвитку. В середовищі різних суспільних груп утворюються спе­цифічні культурні феномени. Вони фіксуються в особливих ри­сах поведінки людей, свідомості, мовлення. Ці феномени отрима­ли назву субкультур.

Отже, було закладено наріжний камінь визнання концеп­ції субкультури, за якою "нетипова, поведінка трактується як конформізм щодо певних поведінкових стандартів підсис­теми суспільства, яка не визнається суспільством загалом, насамперед його владною частиною".

Субкультура - частина загальної культури нації. Субку­льтури певною мірою автономні, закриті і не претендують на те, щоб витіснити пануючу культуру. Тому визначаль­ною ознакою субкультури є герметичність.

Субкультура прагне зберігати соціокультурні ознаки в певній ізо ляції від інших культурних утворень і не перетворюватись в офіціоз.

Потрібно чітко диференціювати субкультуру та цілком самобутні культурні феномени. Основною ознакою того, що маємо справу саме з субкультурою, а не з повністю само перебільшуються цінності сьогодення на противагу цінності майбутнього.

Необхідними умовами формування субкультури бідності є на­кладання економічних передумов та культурної ситуації бідності. Наслідком такої ситуації є формування особливого способу життя та системи цінностей. їм притаманні замкнутість та демонстратив­ний ізоляціонізм. Соціологи визначили обов'язковий перелік рис, які визначають специфіку субкультури бідності:

• економічна та соціальна залежність;

• відсутність чітких моделей рольової поведінки;

• девіантна поведінка (наркоманія, алкоголізм, проституція, від­ чуження і політична пасивність, відсутність життєвих планів та впевненості в собі);

• підвищена конфліктність внутрішньосімейних стосунків. Вчені дійшли висновку, що ці риси можуть бути притаманні не

цілому нижчому класу, а лише його частині - тим, хто "хронічно бідний". Це та частина бідноти, до яких застосовується поняття "андерклас" - за даними досліджень, до цих людей належить лише 2 % від загального числа тих, хто перебуває за межею бідності.

Як правило, субкультура андеркласу територіально локалізова­на (гетто, райони, квартали бідноти).

Як приклад структуризації культури можна навести проект Центру сучасних культурологічних студій в Бірмінгемі, який за­сновується на моделі двох культур - панівної та опанованої. Ці дві культури визначають як базові, з яких розвиваються усі інші субкультури. На підставі розмаїття субкультурних форм були визначені критерії систематизації:

-- добровільні та вимушені субкультури;

-- субкультури із свідомими або виразними політичними вимо­гами, які ставлять собі за мету або відродження попередніх су­спільних стосунків (регресивні, субкультури) або подальший роз­виток наявного типу суспільства (прогресивні субкультури);

-- раціоналістичні та емоційні субкультури;

-- злочинні та легальні субкультури.

Суспільство задля своєї стабільності зацікавлене в особливому збалансуванні співвідношення консервативних субкультур як но­сіїв ядра культури та інноваційних субкультур, за потреби - у стимулюванні розвитку інноваційних субкультур для підтримки нових сфер і напрямків культурного життя, для випробування но­вих культурних моделей, експерименту. Такий можливий обсяг взаємодій субкультур з базовою культурою, що трансформуєть­ся, за її значним полем визначає її поліфункціональність, яка про­являється щодо культурно-трансформаційного процесу в цілому, щодо сфер, які вони охоплюють, і щодо особистостей, які до них входять. Прийнято визначати такі функції субкультури:

-- Забезпечення цілісності культури.

-- Формування нових можливостей розвитку культури.

-- Збагачення соціокультурного контексту.

-- Комунікативна — забезпечує спілкування всередині групи.

-- Компенсаторна - дозволяє забезпечити високу чи достат­ню ступінь самооцінки члена угруповання.

-- Охоронна - направлена на підтримку рівня ідентичності і захист своєї специфічності.

-- Солідаризаційиу - забезпечує екзистенційну і соціальну під­тримку членів групи.

Поняття субкультур у руслі сучасної постмодерністської філософії отримало нове трактування. Зокрема, Грент Мак-Крекен у своїй праці "Наповненість: культура, породжена сум'яттям" вирізняє три риси сучасного світу:

усюди панує відмінність: "світ збуджений і мінливий, оселя з багатьма кімнатами, місце великого розмаїття та відмінностей";

наш світ динамічний: "усе перебуває у майже безперервно­му русі";

це світ, який творить: "десь глибоко у цій культурі існує постійний генеративний імпульс".

Субкультури допомагають розвиватися домінантній культурі. Хоча вони аж ніяк не є відповіддю людей, загнаних у безвихідь, що за допомогою ритуалів протистояння з усіх сил борються за жит­тя, проте багато субкультур перебувають на самому вістрі - і ведуть ціле суспільство в нові площини розвитку. Адже головне річище культури перестає бути центральним. Ми живемо у світі, де спільноти все більше накладаються одна на одну, де існує оке­ан можливостей. Головного річища нема - зате є багато течій.

♦ Сучасна філософія відмовляється від жорсткої диферен­ціації культури та субкультур і базується на розумінні суспільного розмаїття, заснованого на понятті рівності, толерантності і традиційному антропологічному внескові культурного релятивізму, просування до культурного плю­ралізму та мультикультурності. Раніше ми могли поділи­ти світ на категорії на підставі класів, психологічних типів, поколінь, способів життя та ін. Але світ все силь­ніше протистоїть класифікаторським схемам. Коли ми роззираємося довкола, то бачимо безліч варіантів та гете­рогенність.