1. Суб’єкти й об’єкти економічних відносин на макрорівні, особливості їх поведінки та механізму прийняття рішень

Економічні відносини - сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Суб’єктами економ. відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.

При аналізі економ. відносин на макрорівні прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Підприємства є другим основним компонентом приватного сектору. Підприємства — це основна ланка народного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює комерційну діяльність з метою одержання прибутку. У змішаній ек є держава. виконує такі ф-її, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.

Основними об’єктами економ. відносин є: товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни; робоча сила, або праця; земля та інші природні ресурси; нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Для мікроекономіки характерним є наступне. Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

2. Економічна раціональність як базовий принцип поведінки мікросистем.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток. Тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору: що виробляти, яким чином виробляти, для кого призначаються результати виробництва. Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своє діяльності. Воно може мати різні цілі у короткостроковому періоді, але в довгостроковому має бути саме максиміз. прибутку, інакше під-ство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Тобто раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

3. Закон попиту та обґрунтування його дії базовими положеннями теорії споживчого вибору.

Кількість благ та послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати у даний момент і у даному місті називається попитом. Тобто попит – це платоспроможна потреба. Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача наз. індивідуальвим попитом. Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіхіндивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв”язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даниц час. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит. Визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.