Способи задання графів .
Матрицею інцидентності графа G, яка відповідає заданій нумерації вершин і ребер, називають булеву п*т матрицю М з елементами mij(i=1,…,n,j=1, …,m)де
mij={1,якщо вершина vj та ребро ej інцидентні, 0 у протилежному випадку.
Матрицю інцидентності можна використовувати й для подання мультиграфа. Тоді з’являться однакові стовпці (вони відповідають кратним ребрам). Для подання псевдографа, якщо в ньому є петлі, у відповідних позиціях матриці ставимо 2 (у цьому разі матриця інцидентності не булева).
За допомогою матриці інцидентності можна подавати й орієнтовані графи. Для таких графів вона також не булева.
Матрицею суміжності графа G (яка відповідає даній нумерації вершин) називають булеву п*п матрицю А з елементами aij(i,j=1,…,n) де aij={1,якщо {vi,vj}єЕ , 0 у притилежному випадку.
Матрицю суміжності можна використовувати також для подання псевдографа. Тоді це не булева матриця: елемент аij дорівнює кількості ребер, що з’єднують vi га vj. Петлю у вершині vi подають значенням діагонального елемента аii= 1.
Для подання орієнтованих графів також використовують матрицю суміжності.
Метод зображення графа списком пар, які відповідають його ребрам (або дугам), значно економніший щодо пам’яті, особливо якщо т (кількість ребер') значно менша, ніж п2 (п — кількість вершин). Пара [и,v] відповідає ребру {и, v} якщо граф неорієнтованнй, і дузі (и, v), якщо граф орієнтований.
Подання графа списками суміжності.
Орієнтований граф G (без кратних дуг, але, можливо, з петлями) можна подати зазначивши скінченну непорожню множину вершин V та відповідність Г, котра , показує, як зв’язані між собою вершини. Відповідність Г — багатозначне відображення множин Vу V. Граф у такому разі позначають парою G-(V, Г).
