5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).

Відродження

Мрії гуманістів про швидке настання "золотого віку" зіткнулися з реальністю постійних війн, контрреформацією, зміцненням центральної феодальної влади, експансією іноземного панування. В роздрібненій Італії так виникало вчення Н. Макіавеллі

1. Заперечення теологічного підходу до встановлення сутності Д та П

2. Обґрунтування так званої концепції долі – держава та право мають доленосний характер, бо виникають та розвиваються відповідно до потреб людини

3. Всі люди рівні, що виявляється у рівній можливості реалізації власних здібностей

4. Форма держави залежить від кількості правителів(республіки(влада належить групі людей) та монархії(влада у однієї людини))

5. Влада визначається як об’єкт боротьби, яка може бути здобутою або за допомогою зброї або за допомогою хитрощів

6. Оптимальна форма – абсолютна монархія, але монархічна форма має бути здійснена за допомогою магістратури як дорадчого органу. Монарх має бути мудрим, тому повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках та робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та правителях

7. Абсолютна монархія є здатною централізованою державою, здійснити її міжнародне визнання та повагу

8. Після цього можлива республіка, вона мала поєднувати елементи монархії, демократії та аристократії.

9. Необхідною умовою сильної централізованої держави є наявність гарного законодавства, сильного війська та союзників Опора закону – армія, яка забезпечить його реалізацію, гарантування, в цілому зробить сусп-во покірним

10. Для збереження державної влади правитель може відступати від добра та порушувати закони, проте повинен будь-якою ціною зберегти владу.

Вцілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки:

• Відкинув схоластику, замінивши його раціоналізмом та реалізмом;

• Заклав основи політичної науки;

• Виступив проти феодальної роздрібненості за створення централізованої Італії;

• Увів поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;

• Сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".

6. Державно-правові поглядЛесі Українки

Багато уваги проблемам політики і права, державі та її формам, національній і політичній свободі, способам її досягнення приділила українська поетеса і громадська діячка Леся Українка.

Їй імпонувало суспільство, де гарантувалися б рівність і можливість всебічного розвитку особистості, її погляди можна вважати близькими до екзистенціальних.

Леся Українка була прибічницею теорії насильства в походженні держави, оскільки вважала, що це пов'язано з завоюванням одного народу іншим. Держава в її розумінні — продовження того ж насильства, бо політична влада сконцентрована в руках панівного класу, найсильнішого в економічному плані. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в історії, деспотичні.

Деспотичною, насильницькою формою правління, на її думку, була Російська імперія, яка спиралася на силу, а економічно сильніша меншість панувала над людьми, пригнічувала особистість. Ідеальний- республіканський устрій.

Значну увагу Леся Українка приділяла співвідношенню людини й держави, свободи і влади. Для неї свобода особистості — суспільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свободи. Сама наявність закріплених у юридичних актах політичних та інших прав особистості, ще не дає підстав твердити, що вони можуть бути вільно реалізовані, позаяк насильницька держава цьому не сприяє.

Розглядаючи проблему свободи, прав особистості та її співвідношеная з державою, Леся Українка виходила з концепції природного права,яке реалізується через свободу волі. Воля — це право кожної людини робити все, що їй заманеться, аби тільки не заподіювати шкоди іншим людям. Свої природні права, серед яких головними є право на життя і свободу, людина повинна обороняти всякими засобами, і навіть "збройною рукою".

Із політико-правової концепції Лесі Українки випливає, що людські та громадські права можуть бути реалізовані тільки в державі з демократичною республіканською формою правління, оскільки там, де є пани й піддані, свободи для підданих немає, вона є тільки для панів, їхні свобода, право підтримуються законом і державою з її інститутами: грошовою системою, військом, поліцією, урядом.

Поетеса закликала народ виборювати свої свободи. Основою її політико-правового світогляду було визнання природних прав людини, їхньої цінності, усвідомлення того, що їх гарантія й реалізація залежать від форми державного устрою та форми правління