73.Політичні погляди Івана Вишенського.

Особливе місце в полемічній антиуніатській літературі зай­няли твори Івана Вишенського кінХVІ-почХVІІст.

Засуджує вустами феодаль­но-кріпосницький суспільний лад Речі Посполитої. Засуджує короля, магнатів, шляхту за те, що вони довели Україну, разом з україн­ським панством, до занепаду і руйнування.

Мислитель засуджує Брестську унію. Папа римський узурпував право абсо­лютної влади, зневажає природні права людей, закріплені у Свя­тому Писанні. Адже всі люди від природи рівні. 

Істинна християнська віра —православ´я, істинна мова пізнання божої істини — не латина, а слов´янська мова.

Насильство, деспотизм є наслідком світського життя, багатства і розкоші, бажання необмеженої влади.

 Не відступаючи від тра­диційного для його часу трактування походження влади від Бога, він водночас підкреслює рівність носія влади і всіх людей. Верхо­венство його лише в переданих йому владних повноваженнях. З цього положення письменник робить висновок: особа, що є носієм владних повноважень, повинна відповідати за свої поми­лки, прагнути до загального блага, підкорятися законам, що не суперечать природі людини. Як і ідеологи західноєвропейської Реформації, Вишенський виступає за вільне об´єднання віруючих, не підлеглих церковній ієрархії. Відстоюючи православну церк­ву, він вимагає її демократизації.

Суспільно-політичний ідеал Вишенського - «чернеча респуб­ліка», «собор рівних» за зразком ранніх християн, де всі люди рівні і живуть колективно в згоді одне з одним і Богом.

Власність — ярмо. Шлях до ідеа­лу за Біблією: самовдосконалення, моральне очищен­ня людини, відродження освіти і науки, виховання на­роду як складових політичного і національного відродження.

За пропаганду ідей Реформації, демократичні ідеали Ви­шенського високо цінував І. Франко

74.Політико-правове вчення Огюста Конта (Франція).

Позитивізм: джерело знань-досвід, метод-індукція, предмет досл-факти.

Огюст Конт

Основоположник позитивізму.

Заперечував можливість пізнання сутності речей, у т. ч. держави і права.

Розвиток сусп-ва і таких явищ, як політ. влада, держ і пр, мислитель пов'язував зі зміною типів світогляду.

Коли домінував теологічний світогляд, держава і право вважалися результатом дії Бога, церковна й світська влада були поєднані. Боротьба за зверхність у суспільстві духовної та світської влади спричинила застосування сили, висунула на перший план вояків.Це привело до формування спадкової монархії.

В епоху теологічного світогляду люди намагалися пояснити такі феномени, як держава і право. У політ. сфері переважали юристи, літератори й публіцисти, в духовній — філософи. В новому сусп-ві вчені змінюють жерців і теологів, промисловці приходять на місце військових.

Теологічні принципи руйнувалися; зароджувалися індивідуалізм, лібералізм, демократія, революційні тенденції; виникла "анархічна республіка", в якій до влади прийшли некомпетентні люди, а все це стримувало нормальний розвиток людства.

Коли провідним став позитивний (науковий) світогляд, мілітаристський спосіб життя зникає, настає промислова епоха, "анархічну республіку" змінює соціократія.

На цій стадії розвитку людства має панувати закон, закладений у формулі: "Любов як принцип, порядок як основа і прогрес як мета".

Цьому законові мусять коритися всі соціальні прошарки суспільства.

Науково-технічний прогрес і високий матеріальний рівень життя можуть бути досягнуті лише за умови солідарності всіх соц прошарків сусп-ва.

Політична влада - в руках банкірів. Запорука міцності держави - жорстка дисципліна, всебічний державний контроль.

Суб'єктивне право суперечить принципам соціальної солідарності, тому мислитель пропонував замінити його поняттям "соціальний обов'язок".

Приватна власність є не правом, а соціальним обов'язком, що має призначення створювати капітали й керувати ними.

Конт підкреслював, що концентрація капіталу і засобів виробництва є явищем позитивним.

Цікавими були погляди філософа на міжнародні відносини і міжнародне право. Він переконливо обстоював думку про єдність людства і наявність тісних зв'язків між народами. Прогрес завжди є розвитком усього людства в цілому, а не окремого ізольованого народу.