67. Школа «реального права» (Френк, Ллевеллін (сша),

концепція соціального права Гурвича

 Реалістична школа права виникла в 20-і рр. XX в. і мала популярність між двома світовими війнами. Її поява пов'язана з уявленням про те, що закон - це не біль ше як матеріал, наданий у розпорядження суддів.

Ллевелін і Френк бу­дували доктрину правового реалізму на принципах праг­матизму, поєднання соціологічного і психологічного підходів до вивчення права. Вони піддали критиці юридичний позитивізм і закликали досліджувати не тільки правові норми, встановлені в законах і судових рішеннях, але й сам процес впливу права на поведінку людей.  Формально-догматичні прийоми вивчення правових актів вже не відповідають вимогам сучасної науки. Судова практика утворює основу пра­вової системи.

Діюче право створюється не законодавчим шляхом (воно містить лише загальні приписи і норми, які швидко відстають від життя), а судовими органами в ході вирішення справ.

Право складається з рішень, а не з норм. Френк визнає фундаментальні принципи природного пра­ва як основу сучасної цивілізації. Дія високоморальних норм тоді набирає сили, коли суддя, завдяки своїй психологи, інтуїції виносить правильне рішення. Реалісти стверджували, що суддя, розглядаючи справу, спочатку приймає рішення за інтуїцією і тільки потім підшукує для нього аргументи за допомогою логіч­них умозаключень, посилань на статті закону, прецеденти

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства. Вона покликана досліджувати взаємозв'язки і взаємовпливи соціальної дійсності з правовими системами і нормами права, розглядаючи право як систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм, які регулюють суспільні відносини, дотримання і виконання яких забезпечується як методом переконання, так і методом примусу. На розвитку європейської школи соціології права суттєво позначилася діяльність австрійського юриста Ерліха, який висунув концепцію «живого права», французького соціолога Гурвіча, який окреслив предметну галузь соціології права.

68. Політична програма Володимира Мономаха.

Воло­димир Мономах зміцнив авторитет великокнязівської влади, до­мігся внутрішнього миру в державі, зростання її міжнародного значення. Однак існувала небезпека феодальної роздробленості Русі. Ця три­вога відбилася в його «Повчанні» своїм синам.

На перше місце ставляться християнська віра і доброчинність - засади мудрого і справедливого правління, турботи про людей. Він посилається на власний досвід: охороняв християнських людей від усяких лих, не підтримував міжудільних розбратів і воєн.

Важливість слідування в управлінні державою по­літичним і моральним принципам — запорука миру в державі.

Вимога правильної організації і здійснення влади.  Він радить синам всі державні справи вирішувати з радою військової дружини, не допускати в країні беззаконня, правосуддя чинити по закону. Київський князь повинен слідувати правосуддю в державі, як Бог на небі. Проти кровопролиття і смертної кари.

Відповідаль­ність князя перед підданими. Слідуючи династичному порядку спадкування престолу, не від­ступати від найважливіших принципів моралі, справедливої соці­альної і зовнішньої політики, правосуддя.

Зміцнення єдності і миру в державі, співробітництво з церквою. При цьому питання про співвідношення держави і церкви їм вирішується однозначно: церкві відводиться почесне, але явно підлегле місце в співвідно­шенні світської і духовної влади.

«Повчання» Мономаха - політична програма для київських князів.