65. Слово «Про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона

Розквіт держави в часи князівства Ярослава, зростання його авторитету в міжнародних відносинах знайшли відображення в літописах та іншій літературі того часу. «Слово про закон і благодать» Митрополіта Іларіона є першим політичним трактатом Київської Русі.

Воно становить собою політичну програму незалежної держави і церкви від зазіхань Візантії. Основною темою є прославлення своєї землі. Автор «Слова» виступає проти поширеної тоді у Візантії теорії «вселенської імперії» і «вселенської церкви», проти претензії Візантії на керівництво народами, котрі прийняли християнство, і панування над ними. На противагу цим зазіханням «Слово» висуває свою тезу про те, що наступив час вільного залучення всіх народів до християнства.

Прийняття християнства Руссю, на думку Іларіона, — запорука її рівноправності, християнська Русь не потребує нічієї політичної опіки. Її народу належить велике історичне майбутнє. Візантія ж повинна неодмінно впасти внаслідок своєї ізольованності. «Слово» прославляє князя Володимира І Святославича як апофеоза могутності і сили молодої держави.

Вихідною проблемою “Слова” Іларіона є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). У традиціях релігійної літератури: закон - Старий Заповіт, істина – Новий.

Закон Іларіон трактує як певну зовнішню настанову, що регулює примусовими методами діяльність людей на час до осягнення ними істини. Істина, благодать є певним внутрішнім контролером людської поведінки згідно з волею Божою. За монархію. Вважав, що влада повинна концентруватись у руках мудрого правителя, який задовольняв би певні умови: здійснював владу на основі закону і справедливості, а не сваволі; був милостивим до підданих.

66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право

Філософія Гегеля становить собою погляди німецького ідеалізму.

Гегель на відміну від Канта і Фіхте відходить від школи природного права, виступає проти неї. Різко виражена аристократична реакція проти французького матеріалізму і Французької буржуазної революції.

Гегель вважав, що справжньою дійсністю є природа і людина.

Основна ідея - все у природі, історії і людському мисленні розвивається шляхом протилежностей і протиріч. У світі немає нічого готового, завершеного, нічого незмінного і застиглого.

3 ступені духу: суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія); об’єктивний дух (право, мораль, моральність) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

Вчення про право і державу викладено у «Філософії права». 

Наука про право  - ча­стина філософії.  По­винна розглядати розумність права, осягнути істину про право і мо­ральність. Завдання науки про державу - не конструювати державу такою, якою вона повинна бути, а якою повинна бути пізнана.

Він відкидає концепції, що визначали право як взаємне обмеження індивідами своєї свободи в інтересах за­гального блага. Відповідно до його вчення справжньою свободою володіє загальна (а не індивідуальна) воля.

Поняття «право» вживається в трьох основних значеннях: 1) право як свобода («ідея права»); 2) право як певна ступінь і форма свободи ; 3) право як закон (позитивне право).

Г. Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу.

Гро­мадянське суспільство - диференціація між родиною і державою. Розвиток громадянського сус­пільства настає пізніше, ніж розвиток держави. Воно гармонізує інтереси своїх членів.

Розумна держава - мо­ральне ціле, ідейно-політична єдність, втілення ідеї розуму, свободи і права. 

Поділ влади на законодавчу, урядову (до якої включено судову) і владу го­сударя. 

Найкраща форма правління - конституційна монархія.

Інші форми правління — монархія, аристократія і демократія - свідчення не досягнутої  розумності.