2. Вчення про державу і право Івана Франка.

Проблеми виникнення держави, її розвитку, функцій, соціальної суті займають значне місце в творчості Івана Франка - укр письменника, громадсько-політичного діяча.

Погляди Івана Франка, можна виділити: аграрну проблему, її вирішення в Галичині, загальні принципи розв' язання селянського питання; проблеми робітників, обґрунтування їх ролі в боротьбі за соціальне і національне визволення; проблеми суспільства і держави.

На ранньому етапі Ів.Фр. – соціаліст, акцентував увагу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного і соціокультурного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. В умовах соціалізму держава зникає. На думку Івана Франка, державу та політику замінить діяльність громад. Кожна громада і кожна людина в громаді вільна. Федерація - найоптимальніша форма організації життя суспільства.

"Велика всесвітня революція рознесе теперішній порядок, постановить новий" - ряд культурних, наукових і політичних факторів, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток у якогось народу, повертають на зовсім іншу дорогу. Вбачав в соціальній революції докорінне перетворення всієї с-ми соціально-економічних і політичних відносин.

Кожному необмежену свободу слова, освіти, способу життя, сусідства, встановлення рівності, праці, справедливості. Спільно вирішуються і питання, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об' єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу.

Пізніше Ів.Фр. змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами.

Народна держава - панівне становище займуть представники народу у вирішенні всіх проблем в інтересах народу. Пізніше робить висновок, що народна держава, зв' язаний з нею соціалізм соціал-демократів не принесуть щастя народу, не створять рай на Землі. Усунення всіх лих існуючого ладу, його удосконалення, впровадження досягнень науки в практику - суспільний прогрес, шлях людства .

Поняття «право» використовується для визначення не лише права, а й релігійних догматів, правил моралі, законів природи тощо. Відрізняється і розмежовується етика (сфера оцінок, суджень про добро і зло та ін.), науки про законотворчість (уявлення про те, яким має бути право, суспільство) і власне наука про право та ін. Необхідність держави обумовлюється об' єднанням окремих сил для спільної мети, уряд підтримує громадську солідарність, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільну цілісність. Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і саме виникнення, і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави.

4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення

Предмет ІППВ - теоретично оформлені у доктрину погляди на державу, право, політику.

За час багатовікової історії ДіП виникло багато політико-правових доктрин. Створені різними мислителями концепції та форми їх викладення. Усім цим концепціям властиве дещо спільне: вони висловлюють ставлення певних соціальних груп до ДіП, будуються на властивій даній епосі ідейно-теоретичній основі, містять вирішення основних проблем теорії ДіП. Тому політико-правова доктрина включає три компоненти:

1) логіко-теоретичну, філософську чи іншу (наприклад, релігійну)основу;

2) виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про походження держави і права, закономірності їх розвитку, про форму, соціальне призначення та принципи пристрою держави, про основні принципи права, його співвідношення з державою,особистістю, суспільством;

3) програмні положення - оцінки існуючої держави і права,політичні цілі і завдання.

Логіко-теоретична основа політико-правової доктрини пов'язана зі світоглядом епохи.  Політичні вчення раннього класового і рабовласницького суспільств спиралися переважно на релігійні і філософські обгрунтування. Світогляд середніх віків був теологічним.

Змістом політико-правової доктрини є її понятійно -категоріальний апарат, теоретичне вирішення загальних проблем держави і права, система поглядів, заснована на категоріях, мають опорний, ключовий характер саме в даній доктрині.

З часом склалося традиційне коло питань, вирішення яких утворює зміст політичного і правового навчання (питання про походж ДіП,їх зв'язок з суспільством, з особистістю, з відносинами власності, проблеми форм держави, методів політичної діяльності, зв'язку ДіП,осн принципів і джерел права, проблема прав особистості та ін)

У предмет історії політичних і правових вчень включаються тільки вчення, що містять вирішення загальних проблем теорії держави і права.

Політико-правова доктрина – виражена в с-мі понять і категорій державно-правова реальність епохи. Кожна велика епоха станового і класового суспільства мала свої,властиві їй політико-правові установи, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Тому в центрі уваги теоретиків держави і права різних історичних епох були різні політико-правові проблеми,пов'язані з особливостями державних установ і принципів прававідповідного історичного типу і виду.

Поняття "політико -правове вчення "засноване на тісному зв'язку проблем ДіП. У змісті ряду політико-правових вчень на першому місці стояли проблеми права, по відношенню до політичні проблеми розглядались як другорядні. Разом з тим в історії було чимало політико-правових вчень, які приділяли більше уваги проблемам політики і держави (Макіавеллі, Боден та ін.)

Програмні положення (оцінки держави і права, цілі і завдання політичної діяльності та боротьби), притаманні кожній політико-правової доктрині, додають їй соціально значущий характер, зумовлюють вибір методологічної основи доктрини. У програмних положеннях чітковираженийідеологічнийхар.доктрини. 

З трьох компонентів політико-правової доктрини саме програма є основою, що зв'язує її елементи, надає політико-правовій доктрині монолітність, оскільки оформлення політичних і правових поглядів, суджень, оцінок в цілісну систему відбувається на ідеологічній основі.