61. Мусульманська політико-правова думка. Коран.

Мухам­мед - проти давньоарабського багатобожжя з проповіддю покірності єдиному богу — Аллаху. Джерелом віровчення ісламу є Коран (проповіді і ви­слови Мухаммеда) і Сунна (перекази про Мухаммеда). Коран і Сунна — основа релігійних, правових і моральних норм, що регулюють усі сторони життя мусульман, які визначають «правильний шлях до мети» (право — «шарі­ат»). Особливість - Коран і Сунна вважаються діючим правом,яке містить рішення всіх питань, що виникають у житті.

Іслам проповідує братерство, необхідність дотримув норм моралі. Заклики поширювати правосуддя і віру в Аллаха, допомагати сиротам і бідним. Коран засуджує жадіб­ність, багатство, забороняє лихварство, однак виправдовує со­ціальну і майнову нерівність, вважає законним рабство.

Засудження війни, тероризму. 

Безумовна покірність владі, що є божественним встановленням.

Хоча теоретично визнавалося, що від імені Аллаха вищу владу здійснює громада, що володіє суверенітетом, мусульманське держ право виходило з того, що законод влада належить авторитетним правознавцям

До VIII ст. мусульманська право­ва доктрина тільки почала складатися. Мусульманські учені-юристи часто наводять переказ, начебто сам пророк Мухаммед усіляко заохочував вільний розсуд судді у випадку мовчання джерел мусульманського права. Це призвело до того, що мусульманські учені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принци­пів мусульманського права. 

В ісламі існує ряд напрямків і течій, кожне з яких вважає себе істинним сповідником релігії, має свою політичну концепціїо. 

Сунніти - панівна течія ісламу. Визнають Коран і Сунну, відстоюють суверенітет громади, обмеж владу глави держави нормами мусульм права, підкрес­лює «верховенство шаріату». Халіф не має божественного хар-ру, не користається законодавчою вла­дою. Договір між громадою і халіфом.

Шиїти визнають законними халіфами тільки прямих нащадків халіфа Алі. Влада халіфа - божественне встановлен­ня, відстоюють принцип передачі влади в спадок. З питань, не врегульованих Кораном і Сунною, лише їх рішення мають силу закону.

Найбільш досліджуваними проблемами середньо­вічною арабською філософією були проблеми влади правителя і її завдань, важливість його моральних якостей і ком­петентності. У розробці політичних проблем важливу роль зі­грали такі видатні мислителі, як аль-Фарабі , Ібн Сіна, Ібн Рушд. Вони багато в чому слідували грецьким філософам - Платона й Аристотеля.

62.Вчення Іммануїла Канта про державу і право

«До вічного миру», «Метафізичні засади вчення про право».

Основним у Канта є вчення про етику, а основним в етиці - вчення про категоричний імператив.

Світ лежить у злі. Зло не може бути усунено. Необхідний якийсь вищий світовий порядок, який визначав би взаємовідносини між людьми для гармонії між добром і злом. Але такий світовий порядок не може бути встановлений людьми, не породжується природою.

Вищий світовий порядок може створити лише вища сила над людьми, якою є Бог. Бог і його приписи - верховний моральний закон. Це - вимоги чистої волі, не залежної від зовнішніх впливів, а тому - безумовні й категоричні. Вони підлягають обов´язковому виконанню незалежно від того, чи одержує в результаті цього людина для себе якесь задоволення, чи ні.

Категоричний імператив не містить вказівок, як треба діяти в конкретному випадку, а пропонував лише загальну ідею.

1. Свобода людської волі,яка захищає особу як від власного свавілля, так і від тотального панування над нею суспільства

2. Необхідна віра в Бога. Людина кориться Богові як категоричному велінню моральної свідомості. Однак Бог, існування якого не може бути доведено теоретичним розумом, утверджується розумом практичним.

3. Право - загальні для всіх правила погодження дій вільних людей.

4. Право - категорія об´єктивна, що стоїть над людьми і державою.

5. Держава визначається через право: Держава - об´єднання людей, підпорядков правовим законам, правова організація. Саме підкорення праву відрізняє державу від інших спільнот, які теж мають соціальний характер, але засновані не на праві, а на законах доброчинності в чистому вигляді.

6. Договірна теорія походження держави: люди відмовляються від своєї свободи природного стану, щоб набути свободу як члени суспільства.

7. Приватне – природне право, публічне - позитивне - результат діяльності законодавця. Але і те, і інше зв´язано з категоричним імперативом.

8. Пріоритет законодавчої гілки влади перед виконавчою. Законодавча влада повинна належати об´єднаній волі народу і не може бути передана правителеві, оскільки це суперечить суті принципу поділу влади.

9. Злочини публічні(кримінальні) і приватні. Застосування покарання є здійсненням справедливості з боку держави.

10. Досягнення вічного миру. Його можна досягнути створенням союзу народів у вигляді всеохопної федерації самостійних рівноправних держав, побудованих за республіканським типом.