40.Політико-правове вчення Джона Локка.

Англія ХVІІ ст.

Джон Локк - мислитель, який зумовив перехід ПП-думки від буржуазних концепцій до Просвітництва.

Основою його вчень є доктрина безумовного пріоритету розумного природного права, народного суверенітету, суспільного договору та недоторканності прав і свобод особистості.

Основними його ідеями є наступні:

1. Обґрунтовував так зване царство свободи, де індивіди можуть вільно на основі рівності вирішувати як власну долю, так і долю свого майна.

2. Держава виникає шляхом укладання суспільного договору, де люди передають державі не всі свої права, а лише частину своїх політичних прав.

3. Визначає суверенітет людини, як особливий стан, що забезпечує реальність природних прав людини та їх захист зі сторони держави.

4. Поділяє владу на законодавчу, виконавчу та федеративну, де законодавча влада залишається за народом і може здійснюватись через їх представників;Виконавча влада належить урядові, який очолює монарх, а сам уряд є підконтрольним парламенту, а федеративна влада знаходиться в руках спеціального органу, який відповідає за міжнародні відносини.

5. Припускав 3 форми правління, а саме:

* Демократію, при якій народ створює закони.

* Олігархія, при якій народ передає законодавчі повноваження окремим особам.

* Монархія, де влада передається в руки монарха.

Оптимальною називав обмежену монархію, оскільки вона не допускає свавілля зі сторони короля.

Ні один філософ не зробив більшого впливу на розвиток політико-правової думки XVII ст., ніж Локк, зокрема на французьких просвітителів і діячів американської революції. Його політико-правове вчення відіграло і продовжує відігравати суттєву роль у розвитку і реалізації ідей правової держави, поділу влади, невід´ємних прав і свобод людини.

41. Політико-правова доктрина солідаризму /Леон Дюгі (Франція)/

Ідеї солідаризму, оформлені в соціологічній доктрині Конта про суспільство як єдність цілого, набули поширення в XIX — поч. XX ст. На противагу індивідуалізму і лібералізму прихильники солідаризму скептично ставилися до суб´єктивних прав як роз´єднуючих членів суспільства.

На відміну від соціалістів, які закликали до знищення буржуазії і революційного звільнення пролетаріату, вони вважали ці класи взаємозалежними і рівно необхідними для сусп виробництва.Висунуте Контом пон «солідарність» одерж розвиток у Дюркгейма.

З обґрунтуванням класової солідарності виступив Дюгі.

Обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи, кожний з який виконує соціально необхідну функцію, чим і обумовлена соціальна солідарність. Злочином є проповідування боротьби класів.

Проти страйків. Органічною формою спротиву може бути професійне представництво в парламенті й інших представницьких установах. Завдяки прийнятому за взаємною згодою регламенту, який визначить відносини між класами і їх взаємозв´язок, послабиться або й припиниться класова боротьба.

Знищення права власності. Власність, залишаючись приватною, розглядається ним не як суб´єктивне право індивіда, а як його обов´язок виконувати соціальну функцію власника. Пропонував замінити поняття суб. права поняттям соціальної функції й обов´язком.

На віміну від Конта, який вважав право пережитком, Дюгі визнає необхідність права. Усвідомлений факт солідарності породжує соціальну норму, дисциплінуючу суспільство. Вона стоїть вище держави і позитивних законів, що лише служать її здійсненню.

Його ідеями скористалися італійські та німецькі фашисти, що значною мірою зумовило падіння авторитету дюгізму після другої світової війни