24.Політико-правові погляди Сократа

У V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницької демократії в Греції поруч із софістами в Афінах набув великої популярності Сократ. Свої погляди викладав усно. Про них ми можемо судити з творів інших мислителів, зокрема Ксенофонта і Платона.

1. Відкидаючи моральний і гносеологічний суб´єктивізм софістів, він шукав раціонального, логічного обґрунтування об´єктивного характеру держави і права.

2. Ідеал – аристократія - управляють небагато компетентних людей.

3. Управління державою - мистецтво, до якого повинні бути допущені лише ті, хто оволодів справжнім знанням, мудрістю, ті, які вміють управляти.

4. Політика - наука, яку необхідно представити найбільш освіченим людям.

5. Критика демократії, за панування якої Афіни втратили свої провідні позиції.

6. Але в грецькій державі він критикував не демократизм установ, а некомпетентність і випадковість.

7. Негативно ставився до насильства.

8. Якщо порядок спирається лише на силу, то це є насильство, а не закон. Як і софісти, Сократ розрізняв природне право і закон. Але на відміну від софістів, які протиставляли природним законам позитивне право, Сократ вважав, що вони обидва беруть початок від розумного божественного начала, а тому є абсолютними, загальними і тривалими, незалежними від часу та волі законодавця.

9. Обов´язковим принципом людського співжиття була справедливість, дотримання законів..

26.Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.

Після розпаду СРСР і проголошення незал Укр відбувається перехід від тоталітарного режиму до демократичного. Україна проголосила незалежність і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування.

За умови плюралізму ідеологій, що гарантується Конституцією, правова ідеологія має поставати як моністична в її змістовному та функціональному підпорядкуванні торжеству норми права, зорієнтованості на мету та завдання процесу соціальних змін, засобів їх правового забезпечення тощо.

Несформованість вітчизняної правової ідеології породжує слабкість правової системи, ділить єдину правову культуру на «східну» та «західну», призводить до втрати чітких політичних і духовних орієнтирів і, як наслідок, до політичної нестабільності, протистояння.

Західний досвід свідчить: дії влади, держави загалом мають доповнюватися й розвиватись на рівні суспільства. Це дає змогу суспільству, його складовим постати впорядкованою, стабільною соціальною системою, кожний елемент якої реалізує свою функцію. Таке суспільство «працює» на досягнення ціннісної згоди різних соціальних груп – носіїв нової моралі, утверджує громадянську злагоду, солідарність і співпрацю як основу суспільства, визначає його соціальні функції та орієнтири розвитку, формує коректну та безпечну для соціального оточення модель поведінки.

В Україні держава поки що не справляється з даною місією. Більше того, суспільство переросло владу, яка гальмує процес соціальних змін.

Однією з причин політичного протистояння, ігнорування державою проблем розвитку суспільства називають те, що в Конституції визначено лише статус держави (ст. 1), тоді як поняття «країна» і «суспільство», «державне управління» взагалі відсутні. Українська держава, як уявляється, має поставати в єдності із суспільством і позиціонуватись як країна. На жаль, конституційний механізм цього динамічного й багато в чому визначального процесу також не прописани