4.Основні форми розселення (місто і село)

Розселення – соціально-економічний процес розміщення людей на території світу, регіону, що складається історично.

Мі́сто — тип поселення, зазвичай значного за чисельністю й густотою населення, жителі якого зайняті, як правило, поза сільським господарством.Село́ — назва найменшої адміністративно-територіальної одиниці в Україні та Білорусі, одна з найдавніших назв поселень у слов'ян. В Київській Русі — княжий маєток.

В результаті розселення утворюються поселення різних форм. Всі поселення в Україні поділяються на два види(форми): - міські , куди входять міста й селища міського типу;

- сільські – це селища, дачні поселення, хутори.

В міських поселеннях населення займається в основному не с/господарською діяльністю, а в сільських – основною сферою діяльності населення являється сільськогосподарське виробництво. Міське поселення концентрує виробництво, науку, управління, галузі обслуговування населення (різноманітні), тобто усі сфери діяльності, що не вимагають територіального разосередження. Сільське поселення містить галузі с/господарського виробництва, лісного, риболовного, мисливського господарства, частково відпочинку, що вимагають широких територій.

Україна, є однією з урбанізованих країн. В її містах проживає 68% , а в селах - 32% населення країни. Найбільша кількість міст в Україні сконцентрована в Донецькій області (51 місто), Львівській області (43 міст); Найменша кількість міст – в Житомирській (9); Миколаївській (9); Херсонській (9). Всього міст на Україні – 448, селищ міського типу – 894, сіл-28739.

За територіально- планувальними ознаками КЛАСИФІКУЮТЬ МІСТА:

а) компактна (центрична) структура – найбільш розповсюджений тип міста у допромислову епоху (зокрема м.Львів).

б) розділений (перерваний дискретний) розвиток міста (наприклад м.Київ).

в) розосереджена (децентралізована) структура (м. Макіївка – розосе-реджена вугільними басейнами)

г) лінійна – витягнута вздовж річки, у гірській долині (м.Сухумі, міста Прикарпаття).

-Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями — садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних діля¬нок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперс¬ної форми розселення — це хутори в Україні. -Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною фор¬мою сільського розселення. В Україні 57%-малі села(до 500 ос.) 27%-середні(500-1000), великі-297сіл(більше 1000).

5. Форми розселення в Україні

Розселення – це складний соціально-економічний процес розподілу і перерозподілу населення на території. Його результатом є мережа поселень. Виділяють дві категорії населення: міське і сільське. Крім того, залежно від форми господарської діяльності, способу життя, виділяють осіле, напівосіле (напівкочове) і кочове населення.

Осіле населення розміщується в районах з розвинутим землеробством, в промислових районах. Кочове і напівкочове пов’язане з давніми формами господарювання – збиральництвом, полюванням, пасовищним тваринництвом. В Україні характерна осіла форма розселення. Осіла форма розселення поділяється на: дисперсне розселення (хутори, службові поселення) та групове розселення (міські поселення, сільські поселення, агломерації).

В давнину на території України були такі форми розселення:

• Роти – військові поселення, біля кордону з Кримським ханством;

• Фільварки – господарські утворення польської шляхти;

• Козацькі зимівки – тимчасові поселення 16-17 ст.

Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні. Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.). Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.

На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них.  В Україні налічується 453 міста та 896 смт. Між цими двома видами міських поселень є істотна відмінність. Мі́сто — тип поселення, зазвичай значного за чисельністю й густотою населення, жителі якого зайняті, як правило, поза сільським господарством. Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні — 210 (47 % усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1 % міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста (41 % міст), проте в них проживає майже половина всіх городян (49,3 %). У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11 % міст і 14 % міського населення держави. Се́лище місько́го ти́пу — міське поселення, яке за функціональним призначенням у загальній системі адміністративно-територіального устрою України посідає проміжне місце між сільським населеним пунктом і містом, але в обліку населення відноситься до міського. Ця офіційна назва для приміських поселень використовується в деяких країнах колишнього радянського блоку. Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) економічних зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138. В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі (до 50 тис. чол.), середні (50 — 100 тис. чол.), великі (100—500 тис. чол.), дуже великі (500 — 1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб). Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища міського типу). 

Для України характерне таке утворення, як міські агломерації — їх 19. Це зосередження функціонально пов'язаних між собою міських поселень, що концентрують у собі потужний виробничий, культурний, освітній і торговий потенціал.

Сільських поселень на території України налічується 28,8 тис. поселень, з них 18% хутори. Сільські поселення класифікують за людністю та функціями, які вони виконують. Найчисленнішою в Україні на сьогодні є група малих сіл людністю до 500 осіб (50,6 % від загальної кількості). У половині з них проживає менше, ніж 100 жителів. Дуже великих сіл, у яких проживає понад 5 тис. мешканців, в Україні є 94.

До сільських поселень належать села та хутори. Село — назва найменшої адміністративно-територіальної одиниці в Україні. Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.

Територіальні відмінності сільського розселення, зумовлені природними умовами, суспільно-економічними відмінностями та історичним минулим, мають свої особливості у різних природних зонах і районах України. Так, на Поліссі, де сільськогосподарські угіддя мозаїчні, села здебільшого невеликі за людністю, хоча є відмінність між Правобережним і Лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу — зріджена мережа сільських поселень, розміщених біля водотоків при незначній густоті сільського населення. У районах Закарпаття та Прикарпаття — села великі. У Криму вони розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах.