Поняття та принципи конституційного ладу України

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, заклала основи для демократичного розвитку суспільства і держави, обумовила інтерес до проблеми конституційного ладу як системи політико-правових гарантій держави.

Сьогодні термін „конституційний лад” активно використовується у науковій літературі, але, на превеликий жаль, нормативного визначення „конституційного ладу” досі немає, хоча потреба в цьому існує.

Сучасні вчені-конституціоналісти частіше вживають термін „суспільний лад” і тлумачать його як організацію суспільства, обумовлену визначеним рівнем виробництва, розподілу і обміну продуктів, характерними особливостями суспільної свідомості та традиціями взаємодії людей у різних сферах життя, що охороняється державою і правом.

Як правило, „основи суспільного ладу” включають в себе:

а) основи економічних відносин;

б) основи політичних відносин;

в) основи духовного життя суспільства.

Ця класифікація у визначеній мірі умовна, тут не згадується про основи правового статусу особи, однак, особа присутня в усіх перелічених відносинах (без людини їх би просто не існувало).

Незважаючи на існуючі розбіжності, практика сучасного конституціоналізму доводить, що саме економічні відносини, політичні та духовне життя суспільства є складовими елементами суспільного, конституційного ладу. Конституційний лад завжди повинен мати певне організаційне відтворення, відбиття – зовнішню формулу. Конституційний лад в організаційно-структурному аспекті (або відтворенням конституційного ладу) є взаємопов’язане та взаємообумовлене функціонування таких елементів, як економічна система, політична система, духовне життя суспільства.

Саме через ці три елементи найбільш повно розкривається така категорія, як конституційний лад.

Конституційне регулювання основ економічних, політичних відносин, основ духовного життя суспільства має певну системність. В ньому знаходить відображення існуюча структура суспільства, його характер. У своїй сукупності такі норми дають уявлення про засади соціалістичного (в сучасних умовах – тоталітарного соціалізму) або капіталістичного суспільства, про орієнтацію суспільства на соціалізм чи капіталізм, про основні риси постсоціалістичного устрою у поєднанні з різними підходами (наприклад, Конституція Польщі 1952 р., окремі положення якої діють на рівні з Конституцією 1992 р., конституція РСФСР 1978 р., що діяла до 1993 р.).

Таким чином, дійсно економічні, політичні та суспільні відносини у сфері духовного життя суспільства відіграють провідну роль і разом складають суспільний устрій держави. Закріплені нормами Основного закону, ці відносини складають конституційний лад.

На жаль, конституціоналісти України мало уваги приділяють науковому обґрунтуванню та тлумаченню поняття „конституційний лад України”. Певну увагу поняттю конституційний лад у своїх роботах приділяв видатний український вчений Л.П.Юзьков. Саме він дав на сьогоднішній день єдине, наукове визначення конституційного ладу.

Конституційний лад – це є фактична конституція, тобто сукупність тих суспільних відносин, які закріплені юридичною конституцією, або складаються на основі реалізації юридичної конституції.

Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію.

Демократизм конституційного ладу означає, насамперед, існування необмеженої влади народу (як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом).

Основою й гарантом демократизму конституційного ладу є демократизм Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією: парламенту, судів та інших органів державної влади і державних організацій.

Безпосереднім показником демократизму держави є, зокрема, й система політичних прав і свобод громадян України (право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами та ін).

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні. Відповідно до ст. З Конституції людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є, за Конституцією, головним обов’язком держави. Безпосереднім доказом цього є те, що Конституція приділяє найбільше уваги серед всіх інститутів саме особі: із 161 статті Конституції правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина присвячено 48 статей.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави.

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад кожної країни - це офіційний державний і суспільний лад та офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили - конституцією.

Конституційний лад має бути не формальним, символічним, а справжнім, реальним, тобто відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу.

Іншим, не менш важливим принципом конституційного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі, в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конституції, так і з її змісту, зокрема положень щодо характеристики нашої держави, державних символів, прав та свобод людини і громадянина, форм прямого народовладдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або передбачались і закріплювались її попередніми конституціями, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710р.).

Однією з істотних рис чинного конституційного ладу України є те, що він містить елементи програмного характеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окремих інститутів. Конституція, проголошуючи нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реальне в її функціонуванні і розвитку, а й визначає напрями її подальшого розвитку, її перспективу. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру держави, якою вона має ставати, системи передбачених і закріплених Конституцією соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина, що лише з часом можуть бути реалізовані. Програмний характер певною мірою мають положення щодо політичного, економічного й ідеологічного плюралізму суспільства, щодо місцевого самоврядування тощо.

Поряд з загальними принципами конституційному ладу України властиві деякі особливості, зокрема принципи здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову; верховенства права; прямої дії норм Конституції; визнання й гарантування місцевого самоврядування; судового захисту прав і свобод людини і громадянина; органічності міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою; єдиного громадянства; єдиної державної мови; цілісності і недоторканності території України; непорушності права приватної власності; пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси; захисту прав усіх суб’єктів права власності; свободи інформації; недопустимості використання Збройних сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності; адміністративної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.