47. Щастя - стан людини, для якого характерні переживання внутрішнього вдоволення власним буттям, повноти і осмисленості свого життя, відповідності досягнутого життєво значущим цілям і мріям.

На думку мислителя, шлях до щастя полягає через моральне вдосконалення людини. Для Г. Сковороди у властивому йому прагненні до свободи і щастя суттєвим було усвідомлення того, що омріяну мету можна досягти завдяки заглибленню у себе, прагненню до найпотаємніших, сердечних глибин власного «Я», де й чекає зустріч з Богом, яка постає жаданим результатом реалізації мрій про щастя та волю. Г. Сковорода закликав до «чесноти думок», «безкорисливості», до боротьби окремої людини не лише за власне щастя, але й за щастя оточуючих, часто надаючи своїм міркуванням теологічної форми, стверджуючи, що щастя є царством Божим. Проте, незважаючи на теологічну форму, щастя для Сковороди не є містично потойбічним, а знаходиться всередині людини, оскільки не залежить від місця, часу, тому що його потрібно шукати у душі, серці та любові.

І. Бентам, Дж. Мілль, формуючи свої етичні системи, доводили, що тільки користь, отримана вигода приносять людині насолоду і щастя.

49. ТОЛЕРАНТНІСТЬ(від латів. tolerantia - терпимість) - якість, що характеризує відношення до іншої людини як до равнодостойной особи і що виражається у свідомому пригніченні почуття неприйняття, викликаного все тим, що знаменує в іншому інше(зовнішність, манера мови, смаки, спосіб життя, переконання і т. п.). Толерантність припускає настроєність на розуміння і діалог з іншим, визнання і повага його права на відмінність.

Як важливий елемент культури спілкування толерантність визнається сьогодні необхідною умовою громадського єднання людей різних вірувань, культурних традицій, політичних переконань. У цьому плані вона виступає як єдність спонтанно-негативного сприйняття іншого(неприйняття, засудження) і позитивної дії в його адресу(прийняття, допущення); толерантне прийняття не тотожно поблажливості до іншого або вимушеному примиренню із засуджуваним явищем. Толерантність є ключовим моральним принципом громадянського суспільства.

50. Повага - позиція однієї людини по відношенню до іншого, визнання достоїнств особи[1]. Повага пропонує не заподіювати іншій людині шкоди, ні фізичної, ні моральної

Повага - одно з найважливіших вимог моральності. У моральній свідомості суспільства повага припускає справедливість, рівність прав, увагу до інтересу іншої людини, його переконань. Повага припускає свободу, довіру.

Також повага - це моральний борг і єдина правильна позиція людини перед лицем усієї цінної, перед лицем будь-якої людини

Змусити іншу людину любити тебе не завжди можливо, але повага, повина бути присутня завжди, якщо не до вчинкв окремої людини, так повага до людини як особистості, живої істоти вищої цінності.

51. ДРУЖБА - різновид вибірково-особових стосунків між людьми, що характеризуються взаємним визнанням, довірчістю, доброзичливістю, турботою

Зміст Д., по Арістотелю, полягає в особливих, морально-прекрасних стосунках. У Д. люди благодіють; друг представляє для друга цінність сам по собі; друзі проводять час спільно(чи живуть спільно); вони "насолоджуються взаємним спілкуванням", вони схожі у всьому і ділять один з одним горе і радощі. Друзів відрізняє однодумність, яка проявляється також у вчинках. Друг - це інше Я. При усій разноплановости характеристик Д. найбільш важливої, по Арістотелю, являється та, що в Д. людина бажає блага іншому заради нього самого, старається по змозі, не думаючи про себе, сприяти цьому благу, і до друга "відноситься, як до самогосебе

52. Книги восьма і дев'ята "Н.Э". присвячені дружбі. Ця доброчесність - одно з найнеобхідніших умов життя. Дружба може бути грунтована на задоволенні, користі або благу. Лише у останньому випадку вона бажана сама по собі. Як і всяка доброчесність, дружба є стійке відношення, яке реалізується в спільному житті і досягає вищого розвитку у друзів, що мають однакові моральні якості. Яка основа дружби? Її можна виявити в любові до самого собі, вкрай позитивній формі егоїзму, що полягає в любові і розвитку усього кращого в собі. Хороша людина має бути в глибині душі егоїстом, оскільки зобов'язаний любити передусім самого себе.

Прихильність, для якої не потрібне спільне життя, є не що інше, як "ледача дружба" і згода, політична форма дружби. Бути прихильним до іншого - означає проявляти до нього дружні почуття. Благодійник любить того, кому зробив добро, як художник любить свій твір. Це свідоцтво його енергії, його способу життя у світі, його практичній самореалізації. Тому щаслива людина повинна мати друзів. Вони дозволяють йому існувати, в тому сенсі, що через досконалі їм благодіяння він самореалізується. Навіть мудрецеві не обійтися без однодумців. У дружбі між мудрецями, самому доконаному виді дружби, кожен з них вносить свій вклад в загальну радість практичного життя. Тільки живучи з друзями, можна глибше відчути радощі власного буття. Це почуття, згідно думки Арістотеля, доступно лише людині і недоступно Богу.