4. Рушійні сили розвитку психіки

Діалектичний взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов пси­хічного розвитку. В поясненні онтогенезу психіки важливе зна­чення має правильне розуміння співвідношення його зовнішніх і внутрішніх умов. Ідеалістичні концепції розглядають цей процес

як вияв внутрішніх сил, духовного «начала», закладеного у при­роді людини, по суті незалежний від зовнішніх умов. Механістич­ні концепції, навпаки, ставлять його у цілковиту залежність від зовнішніх умов. У них розвиток психіки виступає як пасивний, іпертний процес, викликаний зовнішніми, чужими для нього си­лами.

При всій відмінності ідеалістичних і механістичних поглядів па розвиток взагалі і психічний зокрема у них в і спільне. Воно полягає у тому, що самий процес розвитку їх представники розу­міють метафізично. Вони вважають, що у ньому нічого нового не виникає, а відбувається тільки виявлення, збільшення або змен­шення того, що одвічно закладене (богом чи еволюцією) у природі людини. Зникає самий процес становлення нових якостей.

Цим 'поглядам протистоїть діалектико-матеріалістична теорія розвитку, яка розглядає «розвиток як єдність протилежностей (роз­двоєння єдиного на взаємовиключаючі протилежності і взаємовід­ношення між ними») ¹. Вона звертає увагу саме на пізнання дже­рела саморуху, тоді як у метафізичних концепціях «лишається в ті­ні саморух, його рухова сила, його джерело, його мотив...». Вона потрібна для розуміння розвитку всіх явищ природи, суспіль­ства і людського духу. «Умова пізнання всіх процесів світу в їх «саморусі», в їх спонтанейному розвитку, в їх живому житті, є пізнання їх, як єдності протилежностей» ². Єдність їх тимчасова, відносна, а боротьба абсолютна.

Діалектико-матеріалістична теорія розвитку дає нам вихідні основи для наукового розуміння процесу становлення людської особистості як «саморуху», що визначається єдністю його зовніш­ніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови — це умови природного й суспільного середовища, потрібні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, для реалізації можливос­тей його розвитку. Зовнішні умови завжди діють на цей процес через внутрішні умови, що є у самому індивіді, у суб'єкті (С. М. Ру- бінштейн). Від природи індивіда, його потреб та інших суб'єктив­них властивостей залежить, що саме із зовнішнього, об'єктивного середовища є для нього значущим, впливає на нього і стає факто­ром його активності.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, але вони не тільки взаємозв'язані, а й переходять одна в одну. Зов­нішнє, об'єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб'єк­тивним його надбанням, що визначає нові його відношення до зов­нішнього світу. Відбувається «інтеріоризація» дій (практичних, ро­зумових, мовних), формується здатність оперувати об'єктами в об­разах, думках, перетворювати їх мислено і водночас виявляти ці процеси назовні («екстеріоризувати» їх). Зовнішнє стає при цьому внутрішнім, зазнаючи ряду змін, перетворень. Складним є і про­цес об'єктивації внутрішнього.

Співвідношення зовнішнього і внутрішнього змінюється у ході розвитку індивіда, воно набуває своїх особливостей па різпих ета­пах цього процесу. Внутрішні умови не залишаються одними і тими самими на всіх його ступенях, вони певпиппо збагачуються через діяльність індивіда. Завдяки цьому стають можливими нові відношення його до зовнішнього світу, пов'язані з новими цілямп, потребами, інтересами. Те, до чого віп був байдужим, набуває для нього значущості й привабливості.

Внутрішні суперечності — рушійні силп розвитку. Діалектич­ний взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього має місце у всіх формах онтогенезу людини. В її фізіологічному розвитку він ви­являється, наприклад, у процесах асиміляції і дисиміляції, збу­дження й гальмування, в порушеннях і відновленнях рівноваги між організмом і середовищем. Стан рівноваги тимчасовий, а процес урівноважування постійний. У психічному розвитку ця діалектика набуває свого змісту і форм. Внутрішні суперечності, що виника­ють в її житті, спонукають до активності,, спрямованої па їх по­долання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій. Вони виступають як внутрішнє спонукан­ня до вдосконалення діяльності особистості.-Людина розвивається як система, що сама себе вдосконалює (І. П. Павлов).

Однією з основних суперечностей, що закономірно виявляється н^ всіх вікових ступенях, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, і досягненим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Мотиваційна сторона розвитку особистості випереджає операційну й змістову її сторону. Так, дітям-дошкільпикам властиве розхо­дження між прагненйям брати активну участь у навколишньому суспільному житті (працювати, як дорослі, водити машини, літаки тощо) і дійсним розвитком їх фізичних і психічних сил. Ця внут­рішня суперечність знаходить своє розв'язання в сюжетній грі, за допомогою якої* діти активно включаються в життя дорослих, засвоюють їх досвід, завдяки чому розвивається і сама ігрова діяльність.

У навчальній діяльності школярів постійно виникають розхо- I дження між новими пізнавальними цілями, завданнями і наявними в них способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між узагальненнями, які вже склалися в них, і новими фактами. Ці суперечності розв'язуються шляхом вироблення нових способів дій, формування досконаліших операцій, узагальнених прийомів розумової діяльності. Навчання систематично викликає такі внутрішні суперечності, спонукаючи учнів до їх усвідомлення і до активної діяльності, спрямованої на їх усунення. Подолання кожної суперечності — це розв'язування нової для учнів навчаль­ної задачі, це — крок уперед по шляху розвитку їх пізнаваль­ної діяльності. Такі суперечності виникають і в трудовій діяль­ності шедлярів, яка вимагає поєднання пізнання і праці, проекту­вання її майбутнього продукту і реалізації проекту.

Діалектичні суперечності виникають також між досягненим рівнем розвитку індивіда і способом його життя, місцем, яке він посідає в системі суспільних відносин. Спосіб життя індивіда пере­стає його задовольняти, він відстає від його можливостей. Підроста­юча осббистість його переростає. У неї виникає прагнеіґня роз­ширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, включитися в нові види суспільно значущої діяльності в школі, трудовому колективі тощо. Реалізація цього прагнення дає нові імпульси до дальшого розвитку.

Перспективні життєві цілі, плани, що виникають у підростаючої особистості, породжують розходження між очікуваним, бажаним, майбутнім і^теперішнім, між тим, до чого прагне особистість, що має стати джерелом майбутніх радощів (А. С. Макаренко), і тим, що в неї є. Вони спонукають її до дій, завдяки яким відбувається наближення того, що було і є, до того, що має бути. Отже, у житті особистості, в її діяльності діалектично поєднуються її минуле, те­перішнє і майбутнє.

Діалектичний характер розвитку особистості виявляється і в становленні окремих сторін її психічного життя. Діалектичними є переходи від перцептивного до мислительного пізнання дитиною предметів і явищ об'єктивної дійсності, від нижчих до вищих сту­пенів розвитку мислення і мовлення, від аналітичного виділення різних ознак об'єктів до синтетичного їх відображення."Умноження результатів аналізу, можливості якого безмежні, вступав у супе­речність з можливостями мозку утримати їх величезну кількість. Ця суперечність переборюється виробленням різних способів син­тезування виділюваних ознак, об'єднання їх у групи, означувані словами, термінами (І. М. Сєченов).

Внутрішні суперечності мають місце у становленні нових потреб та інших мотивів діяльності особистості. Становлення їх не обходиться без боротьби старого і нового, без вироблення здатності підпорядковувати ближчі, безпосередні мотиви більш віддаленим, опосередкованим мотивам діяльності. Уже в дошкільників вини­кають такі ситуації, коли їм доводиться віддавати перевагу моти­вам суспільного порядку (наприклад, усвідомленню необхідності зробити щось корисне для мами, дитячого колективу тощо) перед безпосередніми мотивами (наприклад, прагненням піти погу­ляти) .

Розвиток емоцій також характеризується своїми специфічними суперечностями. Як відомо, емоції мають «полярні» якості, що переживаються як протилежності (задоволення — незадоволення, радість — сум, упевненість — сумнів тощо). Єдність і боротьба цих протилежностей є важливою умовою в розвитку емоцій, в перехо­дах від ситуаційних емоційних етапів до стійких почуттів, що в властивостями особистості. У цьому процесі одні емоції усвідомлю­ються, зміцнюються й перетворюються в стійкі почуття через про­тилежні їм переживання (наприклад, почуття упевненості в істин­ності своїх думок — через сумнів, що спонукає до їх перевірки, почуття сміливості — через страх та його переборення, почуття власної гідності — через переживання сорому за деякі акти своєї поведінки тощо).

Діалектика властива розвитку довільної регуляції поведінки підростаючої особистості, формуванню її самостійності, моральної волі. Прагнення до самостійності, що виявляється вже в маляти, поєднується з чутливістю до вимог дорослих, з потребою в спілку­ванні з ними, але воно нерідко набуває й загостреного заперечення їх вимог, протидіяння їм (явища упертості, неслухняності, нега­тивізму у трьохліток). Прагнення підлітків до самостійності, що виявляється і в їх протестах проти надмірної регламентації біать- ками їх поведінки, забігає вперед від розвитку їх самоконтролю, саморегуляції своєї поведінки. При правильному виховному керів­ництві переборення цієї суперечності веде до розвитку самостій­ності, свободи волі, яка полягає в усвідомленні об'єктивної необ­хідності, здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати внут­рішні перешкоди. Моральна воля підростаючої особистості гартує­ться її власними перемогами в боротьбі не тільки із зовнішніми, а й-з внутрішніми труднощами.

В онтогенезі особистості внутрішні суперечності набувають на кожному його ет/йпі свого змісту, форми виявлення і способів подо­лання, тобто вони розвиваються з розвитком її життєвих взаємо­відносин з навколишнім середовищем. На перших порах вони не усвідомлюються суб'єктом, а на дальших етапах часто стають об'єктом його самосвідомості, переживаються ним як незадоволен­ня собою, як свідоме активне прагнення до самовдосконалення.

Навчання, виховання і рушійні сили розвитку. Навчання й ви­ховання сприяють не тільки переборенню внутрішніх суперечнос- | тей, що виникають у житті особистості, у відповідному вимогам ! суспільства напрямі, а й їх виникненню. Вони ставлять нові цілі, завдання й вимоги перед вихованцями і тим спричиняється до їх виникнення, допомагають кожному вихованцеві знаходити адек­ватні їм способи переборення суперечностей. Якщо суперечності не переборюються, виникають затримки в розвитку, які іноді набу­вають «кризисного» характеру.

На наявність «кризисних» явищ часто вказується в зарубіж­ній психологічній літературі, при чому ці явища розглядаються як неминучі, зокрема на переходах від раннього до дошкільного дитинства, а далі до шкільного, підліткового віку. Насправді, як свідчать факти, вони бувають не у всіх дітей і їх треба розгля­дати як індивідуальні особливості розвитку, зумовлювані способа­ми виховного керівництва цим процесом з боку дорослих і індиві­дуальними особливостями нервової системи дитини. Ці явища виникають там, де дорослі не помічають нових тенденцій у житті дитину, її невдоволення своїм способом життя, який вона вже переросла, і тим самим затримують її рух уперед, внаслідок чого й виникають різні симптвми «кризи», зокрема прояви негативізму, протидіяння вимогам дорослих, конфлікти.

Якщо непереборювані внутрішні суперечності дуже загострю­ються, то вони призводять у деяких дітей і підлітків до хворобли­вого порушення нервово-психічпої діяльності (неврозів або психо- неврозів). Джерелом їх стають і гострі афективні конфлікти під­ростаючої особистості з навколишніми людьми, і неподолані внут­рішні суперечності, які тягнуть за собою певну її дезорганізацію, позбавляють її можливості знаходити раціональні виходи з важких ситуацій, що складаються в її взаєминах з навколишніми дітьми та дорослими. Фізіологічною основою таких явищ є перенапружен­ня процесів збудження й гальмування, яке проявляється у зривах нормального перебігу вищої нервової діяльності. Вони частіше трапляються у дітей з ослабленою нервовою системою (В. М. Мя- сищев).

У зарубіжній дитячій психології є спроби вбачити рушійну силу онтогенезу психіки в урівноважуванні взаємовідносин інди­віда з навколишнім середовищем. Ж. Піаже у своїй теорії інтелек­туального розвитку дитини розглядає урівноваження, що виявля­ється в активному виробленні нею нових способів дій, операцій, як рушійну силу цього процесу. Справді, порушення і відновлення рівноваги мають місце в психічному житті дитини, як і дорослої людини, вони виявляються зокрема в емоційних переживаннях, у поведінці, але важко погодитися з тим, що саме вони є джерелом психічного розвитку особистості.

Про внутрішні суперечності як основу розвитку мотиваційної сфери особистості говорять фрейдисти. Вони розуміють їх як бо­ротьбу в житті людини біологічного і соціального, інстинктивних несвідомих тенденцій і соціально зумовлених обмежень, як кон­флікти в житті дитини між інфантильними сексуальними потягами і заборонами соціального середовища. Певне, такі суперечності мо­жуть виникати і виникають у деяких підлітків в умовах їх приско­реного статевого дозрівання. Але вони не є головними в психічному розвитку їх особистості. Ті суперечності, про які йшлося вище, сто­суються соціально обумовлених тенденцій розвитку дитини.

Трапляються і розходження між свідомими й несвідомими тен­денціями. Але самі несвідомі тенденції здебільшого е результатом попередньої свідомої діяльності людини. До них належать установ­ки. Як доведено експериментальними дослідженнями (Д. М. Уз- надзе та ін.), вони складаються в ході свідомої діяльності (наприк­лад, розв'язування учнями учбових задач певних типів, категорій) і діють далі, не усвідомлюючись особистістю. Переносячись на ін­ші за змістом види діяльності, вони її утруднюють. Для успіху роботи учням доводиться переборювати такі установки.