1.1 Прислів’я як пареміологічна одиниця

Визначення терміну “прислів’я” має свою історію. Шумери в свій час розглядали прислів’я як будь-яку форму “folk speech” і відносили до них заповіді, максими, труїзми, афоризми, парадокси, компліменти, побажання, тости, короткі байки, анекдоти, молитви тощо. До 18-го століття прислів’я характеризували як метафоричні фрази, порівняння і дескриптивні епітети. У сучасній науковій літературі під “прислів’ям” розуміють короткий, ритмічно організований, образний афоризм. Ці одиниці є носіями універсальних істин, узагальнених спостережень. Тематика охоплює широкий спектр питань, а саме: сімейне влаштування, матеріальну забезпеченість, погодні умови, місце та значущість жінки у суспільстві, релігію та віросповідання, питання смерті та менталітету тощо [15, c. 7].

Прислів’ям притаманні типові фразеологічні властивості, а саме: стійкість відтворення, здатність до семантичних трансформацій, цілісність номінації. Від фразеологізмів прислів’я відрізняються в структурно-семантичному відношенні: вони являють собою закінчене речення. В основі їх цілісного значеннєвого змісту лежать не поняття, а судження. Тому прислів'я не можуть бути носіями лексичного значення, що властиво фразеологізмам; зміст їх може бути переданий тільки реченням (нерідко розгорнутим), тоді як значення фразеологізму передається словом або словосполученням. Відмінність прислів'їв від фразеологізмів складається також в тому, що прислів’я можуть одночасно вживатися в буквальному й у переносному значенні.

Актуальним є розмежування прислів’я та приказки. Спільність виявляється у наявності архаїчних елементів у тексті прислів’їв та приказок, в утворенні особливих парадигм (синонімії, антонімії), в образній та лаконічній реалізації. Суттєвість розбіжностей репрезентована на рівні глибинних структур, які виражають закінчену/незакінчену думку. Приказки реалізують номінативну функцію, а прислів’я − комунікативну. Приказки на відміну від прислів’їв не позначені дидактичністю та завершеністю думки. Якщо у формальному аспекті прислів’я є поліваріативними реченнями з моно- та полічасною структурою, то приказки, головним чином, фігурують як фрагменти речення, образні порівняння та фігуральні звороти. Як одночасні утворення вони є конституентами прислів’я та неприслів’я. Приказці властиві стабільність та знижена варіативність. За наявності спільної онтологічної бази, експресивних засобів вираження та парадигматичних відносин прислів’я та приказки є різностатусними лінгвістичними одиницями [13, c. 84].

Складність визначення прислів’я полягає у тому, що воно нерідко підмінюється іншими термінами. В англійській лексикографії вживається дев’ять алонімів “прислів’я”: adage, dictum, maxim, motto, precept, saw, truism, saying, proverb. Ономасіологічний аналіз цього ряду свідчить, що названі алоніми в основному співвідносяться із запозиченою лексикою. Суто англійськими алонімами слова “прислів’я” є saw, saying. Похідні значення dictum, saw, saying, proverb, adage вказують на їх належність до парадигми “говорити”, precept − на дидактичність, maxim − на наявність судження. За своєю природою всі вищезгадані одиниці утворюють семантичне поле з ідеосемою “говорити слово” [13, c. 85].

Прислів’я як комунікативні одиниці вищого рангу належать до розряду нетипових текстів малої форми (жарти, анекдоти, лімерики, епіграми, максими, загадки, проблеми, правила, закони, аксіоми). За певних умов прислів’я може функціонувати як самостійний текст з усіма притаманними йому категоріями. Відсутність сильних позицій, фабули, дійових осіб, порушення синтезу форми та значення, композиційних аспектів стандартних текстів, особлива реалізація текстових категорій створює статус англійського прислів’я як нетипового тексту.