24. Сучасні концепції демократії

Сьогодні у західному світі існують численні концепції демократії. Усі вони тією чи іншою мірою враховують характер суспільства як післяіндустріального. Більшість політологів виходять з того, що основною характеристикою демократії є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади, тобто процес цей на будь-якому рівні здійснюється за участю обраних представників народу.

Класична теорія демократії формувалась в умовах руйнування станового поділу суспільства. Представники класичного напряму цю проблему вбачали у визначенні народом завдань держави. У концепції Ж.-Ж. Руссо суверенітет народу може бути реалізований лише самим народом. Тільки завдяки безпосередній участі у прийнятті рішень громадянин не відділяється від держави і виступає її частиною.

Класична теорія бачила небезпеку відчуження державної влади у разі розділу суб´єктів та об´єктів управління — у цьому була її велич. Але водночас вона була утопією, тому що безпосередня демократія була обмежена у своєму втіленні.

У другій половині 20 ст. утвердилися два напрями інтерпретації й моделювання демократії: елітарний і плюралістичний. Теорія плюралізму створювалась на основі парадигми конфлікту. Політичний процес бачився як боротьба різних групових інтересів, примирити і частково узгодити які може тільки держава. Теоретики плюралізму уточнюють джерела конфліктів, багатоманітність груп і групових інтересів,

Обмеженість можливості теорії плюралізму призвела до того, що ідея плюралізму не стала глобальною характеристикою розвинутої демократії, але вона сприяла розробленню теорії партиципаційної демократії — участі низів у прийнятті й реалізації рішень.

Слід виділити й загальні риси плюралістичної демократії:

1) визнання зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи; сама особа відтісняється на другий план, хоч і не заперечується її статус як первинного суб´єкта влади;

2) визнання суперництва і балансу групових інтересів як соціальної основи демократичної влади, її динаміки;

3) значне розширення сфери діяльності держави, погляд на неї як на арбітра, який зберігає рівновагу суперечливих інтересів і забезпечує саморегулювання всього суспільства;

4) піклування про формування демократичної культури, яка розглядається як умова цивілізаційного характеру боротьби інтересів і відносно безболісного розв´язання функційних конфліктів;

5) підтримання державою соціально принижених груп та індивідів з метою підвищити їхні життєві шанси і зміцнити соціальну справедливість.

До цього слід зауважити, що хоча плюралістична теорія демократії й знайшла визнання й застосування в багатьох країнах світу, але її ідеї не беззаперечні і зазнають критики. Однією з вихідних вад цієї теорії нерідко вважають ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення. У країнах Заходу реально тільки не більше ніж третина дорослого населення представлена в групових інтересах, тому побудована за плюралістичними рецептами модель демократії не буде владою більшості.

Цей докір на адресу плюралістичної теорії демократії обґрунтований лише частково. Дійсно, у західних демократіях більшість населення звичайно політично пасивна. Але це ще не означає, що інтереси всього населення не виражаються активними представниками груп. Тому, хоч плюралістична демократія ще далека від ідеалу прямого народовладдя, вона все-таки наближає владу до народу, дає можливість усім бажаючим брати участь у прийнятті рішень.

У сучасній політичній думці не тільки піддається сумніву відповідність плюралістичної теорії реальному життю, а й критикується сама модель такої демократії. Стверджується, що плюралістична демократія консервативна, оскільки для прийняття рішень вимагає згоди всіх зацікавлених груп, а це важко забезпечити на ділі, особливо в періоди політичного реформування.

Елітарна демократія не виникла на порожньому місці, попередниками її були різні види станових демократій, які існували ще у феодальному суспільстві. Соціальною базою елітарних демократичних порядків у наш час є нерозвинуті соціальні структури в деяких країнах, які перебувають у процесі переходу до демократії від авторитаризму або тоталітаризму. У тих країнах, де більшість населення не володіє певним рівнем політичної культури для демократичної участі, завжди є умови для формування елітарної демократії.

Прихильники теорії елітарної демократії виступають проти переоцінювання традиційних ліберальних ідеалів. Вони виходять з того, що в умовах досягнення володарювання демократичної більшості політичні рішення приймаються меншістю — демократичною елітою, але це не є вадою демократичного режиму.

Таким чином, концепція елітарної демократії по суті стверджує, що в дійсності ідеал народовладдя в сучасну епоху не реалізується. У системі політичної влади народ представляє еліта.