15. Політичний процес, його динаміка та структура

Політичний процес – це сукупність дій суб’єктів політики щодо реалізації їхніх політичних інтересів і насамперед інтересів, пов’язаних із домаганням, використанням і утриманням влади.

Структура політичного процесу досить складна. У ній переплітаються і тісно взаємодіють об’єктиві і суб’єктивні чинники. Політична діяльність суб’єкта політичного життя зумовлюється його політичними інтересами, а політичні інтереси є виявом їхніх матеріальних і духовних потреб.

Найважливіші ознаки політичного процесу:

• динамічність, рухливий стан;

• складна система детермінації (внаслідок розбіжностей між політичними інтересами суб’єктів політики).

Зміст політичного процесу створюють різні за рівнем, масштабами і спрямуванням дії суб’єктів політики. Частину з них можна віднести до міжнародних глобальних процесів, а інші мають частковий (парцелярний) характер.

Одне з найважливіших завдань, яке прагне вирішити для себе суб’єкт політики, - питання про технологію здійснення влади, прийняття таких рішень і законодавчих актів, які давали б змогу представляти їхні інтереси на різних рівнях владних структур.

Стадії політичного процесу

У політичному процесі можна виділити низку важливих стадій:

- конституціювання (установлення) політичної системи;

- відтворення компонентів та ознак політичної системи;

- прийняття та виконання політико-управлінських рішень;

- контроль за функціонуванням і напрямами розвитку політичної системи.

У реальному політичному житті всі ці стадії взаємозумовлені, взаємопов’язані і становлять єдиний цілісний і динамічний процес.

Серед найважливіших завдань сучасного політичного процесу виділяється проблема створення умов для стабільного демократичного розвитку суспільства.

Можна виділити кілька якісних станів політичного процесу, які показують його домінуючі тенденції:

• функціонування існуючих суспільних зв’язків;

• розвиток або стан адекватного реагування на нові суспільні явища;

• занепад або розпад політичної цілісності через невідповідність новим політичним реаліям.

Визначальні ознаки сучасного світового політичного процесу:

• демократизація суспільно-політичних відносин;

• масштабність трансформаційних процесів, а також їх лібералізація та гуманізація;

• створення умов для забезпечення прав і свобод особистості.

16. Влада як соціальне явище. Концепції влади

Уся історія людства пов’язана з боротьбою за владу. Мислителі всіх часів відзначали безперервну боротьбу різних соціальних груп за владу. Вона розцінювалася цими групами як засіб задоволення своїх власних інтересів. На розвиток політичної думки протягом тривалого часу справляла марксистська теорія. За нею, влада має класовий характер і зумовлюється майновими відносинами. Змістом соціальної влади є відносини панування та підпорядкування. Головну роль в забезпеченні соціальної влади відіграє держава.

Однак досвід держав, які дотримувалися марксистської концепції, показав, що абсолютизація класової боротьби унеможливлює формування громадянського суспільства, а отже, і суспільного прогресу в цілому.

Важливим явищем в політичній думці є також ідеї німецького соціолога М.Вебера. Влада, за ним, це можливість індивіда здійснювати свою волю всупереч опорові інших. Він характеризував владу і як панування, що дає право одним керувати іншими, від яких вимагається покора та підпорядкування.

Існують різні концепції влади. Вони виникли в результаті розмаїття підходів дослідників до влади як соціального явища.

Телеологічна концепція (від гр.zexos – мета) – розглядає владу як засіб досягнення певної мети. Прихильник цієї концепції Б.Рассел вважає, що владу можна визначити як реалізацію намічених цілей.

Біхевіористські концепції (від англ. behavior – поведінка) – розглядають владу як особливий тип поведінки людей, коли одні домінують (панують) над іншими, а інші їм підпорядковуються. Влада зводиться до взаємодії людей, базується на можливості зміни поведінки індивідів.

У рамках біхевіоризму є кілька трактувань влади.

1. «Силова модель» - характеризує владу як «волю до влади».

2. «Ринкова модель» - влада як атрибут ринкових відносин, що функціонує за правилами ринку (попит, пропозиція, конкуренція).

3. «Ігрова модель» - влад як змагання учасників, де успіх залежить від їхніх здібностей, сили, вміння перевтілюватися.

Визначні представники біхевіоризму: Ч.Мерріам, Г.Лассвелл, Дж.Кетлін, Ж.Бюрдо.

Психологічна концепція (З.Фрейд, Е.Фромм та їхні послідовники) – першопричина владних відносин приховується у свідомості й підсвідомості людей. Влада розглядається як взаємодія людей. Психологічна концепція деякою мірою схожа на біхевіористські трактування влади.

Системна концепція – першопричина влади вбачається не в індивіді, а у функціонуванні політичної системи. Вплив політичної системи охоплює всі рівні та структурні складові суспільства.

Представники: Т.Парсонс, Н.Луман, М.Роджерс, Т.Кларк.

Реляціоністські концепції (від фр.relation – відношення) – влада як взаємодія суб’єкта й об’єкта, де суб’єкт за допомогою певних засобів контролює поведінку об’єкта.

Використовуються три варіанти відносин між об’єктом і суб’єктом влади:

1. Концепція «опору» (силова). Опір з боку об’єкта і відповідний тиск з боку суб’єкта влади (Д.Картрайт, Дж.Френч, Б.Рейвен).

2. Концепція «обміну ресурсами». Влада здійснюється через обмін і контроль за ресурсами (П.Блау, Д.Хіксон, К.Хайнінгс).

3. Концепція «розподілу зон впливу». Влада як процес постійного обміну ролями (Д.Ронг).

Інструменталістська концепція – влада як використання певних інструментів і засобів, до яких відносять: насильство, примус, багатство, знання тощо. Представник: О.Тоффлер.

Структурно-функціональна концепція – влада як особливий вид відносин між керівниками і підлеглими, для якого характерні: ієрархічна будова суспільства; диференціація управлінських і виконавських ролей.

Більшість сучасних дослідників характеризують владу як одне з фундаментальних начал суспільства, його першооснову. Влада і владні відносини наявні скрізь, де є соціальні об’єднання людей, у всіх сферах суспільного життя – економічній, політичній, духовній, сімейній.

Визначення сутності політичної влади пов’язане із загально-соціологічним трактуванням влади як соціального явища.

Ж.-Ж. Руссо слушно зауважив: «Найсильніший ніколи не буває достатньо сильним, щоб бути постійно господарем, якщо тільки він не перетворює свою силу на право, а покору – на обов’язок».

Влада і владні відносини є складними, двосторонніми чи багатосторонніми асиметричними взаєминами між учасниками – суб’єктом і об’єктом влади. Необхідною умовою реалізації влади є досягнення підлеглості об’єкта впливові суб’єкта.

Суб’єкт влади є активним, спрямовуючим началом у владних відносинах.

Об’єкт влади – це учасник владних відносин, на якого спрямовується вплив суб’єкта.