2.1.6. Функціонально-стилістичний підхід

Функціонально-стилістичний підхід посідає належне місце у світовій практиці навчання мови. Вихідні положення зазначеного підходу найбільш глибоко і ґрунтовно розглянуті в методиці викладання іноземних мов Е. Пассовим. У методиці викладання української мови над проблемою вивчення мови на стилістичних засадах працювали В. Бадер, Л. Варзацька, М. Вашуленко, Т.Донченко, Л. Паламар, О. Хорошковська, Г. Шелехова та ін.

Серед багатьох визначень функціонально-стилістичного підходу відзначимо одностайність  науковців у тому, що при зазначеному підході процес навчання повинен становити модель процесу спілкування.

«Функціонально-стилістична спрямованість навчання української мови передбачає розгляд одиниць мовної системи на фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному рівнях з урахуванням типу, жанру, стилю мовлення, акцентування у практичному застосуванні набутих знань і вмінь. Тому визначення функціональних засад вивчення різних рівнів мовної системи пов’язане насамперед з описом слова – центральної мовної одиниці – і тексту – одиниці комунікації, де слово виявляє всі свої функціональні можливості. При цьому слово розглядаємо передусім як матеріальний відбиток цінностей та дидактичну одиницю, текст – як витвір мовленнєвої діяльності, джерело інформації» [20].

Саме на рівні тексту відбувається з’ясування семантики слова, його понятійних зв’язків, усвідомлення функціонально-стилістичної диференціації, моделювання зв’язного висловлювання. У цьому процесі важливим є вивчення морфологічних одиниць з огляду на їх функції у різних стилях мовлення, а отже, у різних комунікативних ситуаціях і формування у студентів умінь і навичок доцільного використання у власному мовленні. Важливу роль при цьому відіграє засвоєння синонімічних засобів мови, навчання цілеспрямованому відбору й використання морфологічних одиниць, вивчення їх виражальних можливостей.

Як відомо, кожна граматична структура є носієм формального і функціонального змісту. У спілкуванні провідним є зміст функціональний, проте у традиційному навчанні йому відводиться другорядна роль. Результат навчання, зазвичай, такий: студент знає певну мовленнєву структуру, правила її утворення, але не вміє використати у конкретній ситуації спілкування.

Функціонально-стилістичний підхід до вивчення морфології української мови посилює практичну спрямованість навчання, сприяє усвідомленому використанню мовних одиниць у висловлюваннях різних стилів, типів і жанрів мовлення і разом з тим формуванню умінь сприймати і продукувати текст.

«Слід зазначити, що в методиці конструкції «вивчення мови на основі функціонального підходу» і «вивчення мови на функціонально-стилістичних засадах» використовуються як синонімічні. Вважаємо, що вивчення морфології на функціонально-стилістичних засадах повинно передбачати врахування змістових і граматичних зв’язків між мовними явищами, розгляд граматичних категорій у єдності форми, значення і функції, добір відповідного змісту навчального матеріалу, забезпечення його усвідомлення студентами» [20].

Вивчаючи морфологію на функціонально-стилістичних засадах, треба пам’ятати, що вчення про синоніми виникло і розвивалося на основі спостережень за можливостями добору різних слів для вираження та увиразнення того самого змісту мовлення і відповідно за явищем варіантності, паралельності вживання слів. Така варіантність плану вираження спрямована на виконання різних функцій семантичного і стилістичного характеру, зокрема:

–       функції семантичного добору слова з низки можливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиці поняття з метою його адекватного позначення;

–       функції стилістичного добору слова з ряду можливих назв з метою адекватно оформленого (у функціонально-стильовому, емоційно-оцінному аспектах) для певного поняття або ситуації мовлення позначення цього поняття;

–       функції підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття й одночасно ніби підшукування найточнішої назви для нього шляхом нанизування, нагромаджування слів (явище ампліфікації);

–       функції заміни, зумовленої прагненням до уникнення повторень в одному контексті тих самих одиниць.

«Для дослідження мовних одиниць граматичного рівня необхідно чітко визначити терміни «функція», «функціональність» та «функціонування». У загальнонауковому розумінні функція дефінується як відношення двох або групи об’єктів, де зміна одного супроводжується зміною іншого» [9]. При цьому функція може розгляд-датися з погляду наслідків (сприятливих, несприятливих – дисфункціональних або нейтральних – афункціональних), викликаних зміною одного параметра в інших параметрах об’єкта (функціональність) або з погляду взаємозв’язку окремих частин.

«У мовознавчій науці слово «функціонування» пов’язане з чотирма різними поняттями, від чого залежить і розуміння слова «мовлення». З цими значеннями пов’язано і виділення лінгвістичних напрямів» [20].

«У методиці навчання мови функціональний підхід полягає «у показі функцій (тобто ролі) мовних явищ у мові й у мовленні. У мові немає одиниць, що не виконують ту або іншу функцію або низку функцій. Так, функції фонем полягають у створенні звукової оболонки слова й у розрізненні слів, функції слів – бути засобом найменування реалій, речень – засобом відбиття подій і под.». За функціонального підходу методика будується так, що кожна нова мовна одиниця чи форма розглядається крізь призму її ролі, функції у вираженні думки мовця. Вивчаючи ті або інші мовні явища, необхідно повідомляти студентам про їхні функції й проводити спостереження, що підтверджують роль цих функцій у тексті» [20].