2.1.4. Комунікативно-діяльнісний підхід

«Г.Шелехова вважає комунікативно-діяльнісний підхід одним із основних принципів у навчанні рідної мови, за якого процес оволодіння рідним мовленням має здійснюватися в ході розв'язування учнями усних і письмових завдань, розташованих у порядку наростання їх складності» [19].

Аналіз поглядів лінгводидактів дозволяє дійти висновку, що суть комунікативної спрямованості мовної освіти школярів полягає у навчанні підростаючого покоління розв'язувати комунікативні завдання, що сприяє оволодінню високим рівнем спілкування рідною (українською) мовою. Вважаємо, що опрацювання морфеміки і словотвору у такий спосіб допоможе не тільки виробити у школярів уміння членувати слова на значущі частини, встановлювати способи їх творення, а й конструювати зв'язні висловлювання з похідними словами, розрізняти їх комунікативно-стилістичну функцію, помічати та виправляти словотвірні та стилістичні огріхи у власному та чужому мовленні.

Набути вищевказаних умінь учням допоможуть комплексні мовно-мовленнєві вправи, що передбачають:

• редагування текстів відповідно до стилістичних комунікативно виправданих норм української мови;

• реконструкцію текстів шляхом заміни мовних одиниць іншими, утвореними різними способами;

• конструювання текстів.

Таким чином, дидактичним матеріалом вправ з морфеміки і словотвору має бути текст. Учені-методисти (Л.Варзацька, М.Вашуленко, Є.Гопштер, С.Караман, М.Пентилюк) вважають опору на текст найефективнішим засобом реалізації комунікативно-діяльнісного підходу до вивчення лінгвістичного матеріалу. Ми згодні з думкою науковців, що вивчення мовних явищ на основі тексту є методично виправданим, тому що, усвідомлюючи структуру мови (в тому числі і граматичну), учень оволодіває її найвищими засобами, вдосконалює власне мовлення, надає йому таких якостей, як логічність, точність, виразність, доречність тощо. Оскільки знання й уміння з морфеміки і словотвору конкретизуються в безпосередньому зв'язку з граматичними ознаками різних частин мови, спеціально дібрані до вправ тексти мають передбачати поступове розширення й ускладнення як завдань, так і мовного матеріалу при переході з початкової ланки загальноосвітньої школи до основної.

Таким чином, здійснення комунікативно-діяльнісного підходу під час вивчення морфеміки і словотвору створює підґрунтя для подальшого розвитку та систематизації в основній школі знань, здобутих учнями в початкових класах, удосконалення їх мовно-мовленнєвих умінь і навичок, що сприяє реалізації принципів наступності і перспективності, а, отже - безперервному формуванню мовної, мовленнєвої та комунікативної компетентності школярів.

2.1.5. Комплексний підхід

Комплексний підхід до вивчення лексики, словотвору і граматики потребує врахування таких принципів:

1. Відмінність граматичних і лексичних властивостей слова.

2. Осмислення суті граматичних властивостей слова.

3. Сприйняття слова як сукупності всіх його лексичних і граматичних значень.

4. Диференціація значень морфем у членованій основі, уявлення про взаємодію значень кореня і афіксів і про створення цілісного значення слова. .

5. З'ясування етимології слова.

6. Показ рухливості словникового складу і ознайомлення з історичними змінами в структурі слова.

7. З'ясування смислових і граматичних відношень між спорідненими словами.

8. Усвідомлення емоційно-експресивних і стилістичних можливостей слів різних частин мови і їх творених різними способами.

Дотримання цих принципів у процесі вивчення лексики, словотвору і граматики забезпечить тісний внутріпредметний зв'язок і формуватиме в учнів наукове уявлення про мовну систему, розширить їх лінгвістичну ерудицію.