Розділ іі. Сучасні підходи до вивчення лексики та граматики

Для сучасного мовного освіти необхідні міждисциплінарна інтеграція, багаторівневість, варіативність, орієнтація на міжкультурний аспект опанування мов. Без оволодіння словниковим запасом виучуваної мови неможливе ані розуміння мовлення інших людей, ані вираження власних думок. Саме тому на всіх етапах навчання української мови як іноземної винятково велике місце відводиться роботі над лексичним боком мовлення.

2.1 Методи та підходи до навчання української мови

Термін «метод навчання» інтерпретується в методичній літературі таким чином: «Метод навчання – це напрямок у навчанні, що визначає цілі та завдання навчання, а також шляхи і способи досягнення визначеної мети згідно з умовами й етапом занять». Розробка концептуальних засад будь-якого методу ґрунтується на певному підході, який (залежно від його тлумачення) перетворюється на різновид того самого методичного напрямку. З цього напрямку виникають різні методи, які майже не відрізняються один від одного. Уточнимо нашу думку. За визначенням Е. Ентоні (1963), підхід – це набір взаємопов’язаних припущень щодо природи мови й володіння нею, він є аксіоматичним, ґрунтується на положеннях, які сприймаються як цілком зрозумілі, без доведення. Підхід – не метод. «Якщо метод – це тактична модель компонента навчання, то підхід можна уявити як стратегію навчання іноземної мови» . На думку В. Л. Скалкіна, «підхід – це діяльність дослідника, що ґрунтується на теоретико-експериментальній основі, спрямована на вивчення особливо складного явища чи процесу з якогось одного боку, що видається найважливішим, з боку певної групи чинників або умов, в аспекті певної форми його існування» Підхід – не метод, не напрямок, не звід канонів і конкретних методичних розпоряджень, а система правил дослідження, дослідницька «тенденція». Підхід можна розглядати як робочий етап у дослідженні, і коли незабаром воно завершиться, його функція буде вичерпаною. У сучасній методиці навчання мов, якщо виходити з наявних публікацій, можна виділити такі різновиди підходів: системний, лінгвокраїнознавчий, аудитивний, діяльнісний, проблемний, свідомий (чи аналітико-конструктивний), функціонально-понятійний, функціональний, індивідуальний (диференційований), ситуативний (ситуативно-тематичний), екстралінгвістичний підхід, підхід взаємопов’язаного навчання, комунікативний підхід, особистісний підхід, комплексний підхід, компетентнісний підхід, культурологічний підхід.

2.1.1. Функціональний підхід

Як бачимо, традиційний підхід до навчання лексики не враховує особливості процесу породження мовлення, в якому артикулювання слова є не початковою, а кінцевою ланкою мовленнєвого акту. Дослідженнями П. К. Анохіна доведено, що в основі володіння мовленнєвою діяльністю лежать функціональні системи, які являють собою «...сукупність значного числа функціональних компонентів, часто розташованих в різних частинах центральної нервової системи і робочої периферії, проте завжди функціонально об’єднаних на основі отримання кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в певний момент» [6].

Найважливішим засобом формування лексичних навичок говоріння є вправи. При функціональній стратегії навчання лексики можуть використовуватися лише ті вправи, при виконанні яких провідна роль відводиться функції нових слів [6].