0

МІНІСТЕРСТВО OСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра практики та методики навчання англійської мови

Сучасні підходи до навчання лексики та граматики української мови

Поліщук Світлана Михайлівна

студентки ІІI курсу групи ФУР(б) —1—10— 4.0 д

Науковий керівник:

Зубченко Олена Сергіївна,

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри практики та

методики навчання англійської мови

КИЇВ — 2013

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ЛЕКСИКА ТА ГРАМАТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1. Лексика сучасної української мови……………………………………...4

2. Граматика сучасної української мови…………………………………..5

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКИ ТА ГРАМАТИКИ

2.1 Методи та підходи до навчання української мови……………………….8

2.1.1. Функціональний підхід……………………………………………9

2.1.2. Особистісно-орієнтований підхід………………………………..10

2.1.3. Компетентісно-орієнтований підхід……………………………..11

2.1.4. Комунікативно-діяльнісний підхід………………………………13

2.1.5. Комплексний підхід……………………………………………….15

2.1.6. Функціонально-стилістичний підхід……………………………..15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….20

ВСТУП

Усезростаюча потреба сучасної молоді в практичному володінні мовою обумовлює серйозне та глибоке вдосконалення всіх складових процесу навчання цього вже не тільки шкільного предмета, а й значущого компонента освіти кожного громадянина нашої держави.

В даній роботі досліджуються сучасні підходи до навчання лексики та граматики української мови.

Актуальність дослідження у тому, що граматична та лексична звичка, будучи невід'ємною частиною всіх видів мовної діяльності, формування, вдосконалення та розвиток яких залежить і є основним завданням навчання мови.

Метою дослідження є пошук ефективних підходів при вивченні української мови, а саме її лексичного та граматичного рівнів.

У процесі написання роботи використовувалися такі методи дослідження:

- описовий метод (вичленовування номінативних одиниць для аналізу, їх

класифікація, функціонування в мовній системі української мови);

- порівняльний (порівняння засобів вираження граматичної категорії та лексичної ймовірності в обох мовах).

Об’єктом дослідження є методика навчання українська мови.

Предметом дослідження є проблема вибору ефективних сучасних, інноваційних підходів при вивченні лексики та граматики української мови.

Теоретичне значення роботи полягає в систематизації сучасних підходів до навчання української мови.

Робота має практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані під час роботи в школі, для навчання студентів педагогічних навчальних закладів.

Розділ і. Лексика та граматика сучасної української літературної мови

Проблему ґрунтовного, усебічного вивчення лексики в межах конкретних лексичних груп у сучасній вітчизняній лінгвістиці дедалі виразніше висувають до ряду найбільш актуальних. Приступаючи до вивчення лексичного складу мови, слід передусім з’ясувати, що являє собою слово як одиниця мовлення, уміти визначити поняття лексичне, семантичне значення слова, пізнати закони розвитку і зміни значень слова, усвідомити, що в слові співіснують зовнішнє (звуковий склад) і внутрішнє (лексичне, а також частиномовне, словотвірне, граматичне) значення. Важливо розуміти, в яких відношеннях між собою є слово і поняття, адже у процесі мовлення слово може розширювати чи звужувати своє значення, набирати різноманітних емоційно-вольових, експресивних відтінків.

1.1 Лексика сучасної української мови

«Лексикологія – розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови і слово як його одиницю» [2,10]. Слово – це основна функціонально-структурна і семантична одиниця мови, що становить звук чи комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для словосполучення і речення. В «Енциклопедії української мови» міститься таке визначення: слово – найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено-оформлена значеннєва одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якої є позначення, знакова репрезентація цього елемента – його називання, указування на нього чи його вираження (номінація). «Слово – основна одиниця лексики і центральна структурно-семантична одиниця мови

в цілому, оскільки різними своїми аспектами воно входить до різних структурних рівнів мови» [2,12]. «Структура слова складається з двоярусної

форми – фонетичної (певним чином організованої сукупності сегментних і суперсегментних елементів, що становлять його звукову оболонку) і граматичної форми та двох принципово відмінних типів мовного значення – лексичного і граматичного значення. Головна функція слова номінативна. Кожне повнозначне слово називає щось з навколишньої дійсності: предмети, ознаки предметів, кількість, дії, процеси, стани, ознаки дій. Лексема – це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах» [2,14]. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. ін. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» тощо) становлять одну лексему – голова. Лексема – це узагальнене, абстрактне поняття. «Словоформа – це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем – це одна лексема, але чотири різні словоформи» [2,14]. За ступенем узагальнення розрізняють слова з конкретним та абстрактним значенням. Номінативну функцію слово виконує завдяки властивій йому семантиці, наявному в ньому лексичному значенню.

1. Граматика сучасної української мови

Кожна мова має свою систему пасивів і правил творення слів, словоформ і їх зв’язку в процесі комунікації, які в сукупності утворюють граматику мови. Вона не однорідна і поділяється на морфологію і синтаксис. Дуже тісно

пов’язаний із граматикою словотвір (деривація) як невід’ємний її компонент. Морфологія і синтаксис мають спільні граматичні явища, але різняться їх за характером. Основними поняттями граматики є граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Граматика — це наука, вчення про її об’єкт, розділ мовознавства, що вивчає закономірності та особливості будови і форми слів, словосполучень, речень, тексту. Граматика як будова, устрій, лад (структура) мови є системою систем, що об’єднує словотвір, морфологію, син­

таксис. Ці системи називаються підсистемами граматичної будови, або різними її рівнями [17].

Кожна граматична підсистема має свої одиниці — носії узагальнених граматичних властивостей. Одиницею словотвору як граматичної підсистеми мови є система словотвірних моделей, які формують дериватему. Вона охоплює всі закономірності творення похідних слів. Одиницею морфології є слово як система словоформ, що становлять парадигму.

До одиниць синтаксису належать різні синтаксичні конструкції: словосполучення і речення, тобто одиниці, більші за слово, а також структури «вищого синтаксису» (складного синтаксичного цілого, абзацу, періоду, дискурсу, тексту), хоча питання про належність їх до одиниць граматики є дискусійним.

«Граматичні одиниці за ступенем абстрагування протиставляються як одиниці мовлення і як одиниці мови. Виділяють два види протиставлень: лінійні (синтагматичні) і нелінійні (парадигматичні) граматичні одиниці; абстрактний зразок, схема, модель граматичних одиниць і конкретна, лексично наповнена реалізація відповідних зразків, схем, моделей» [17].

Граматика є результатом тривалої абстрагуючої роботи людського мислення. Без узагальнення і абстрагування не могло бути мови. Люди не могли б розуміти один одного, якби кожний предмет чи явище треба було називати

окремим словом. Усі компоненти мови мають узагальнюючий характер.

До граматичних одиниць належать морфема, слово (як частина мови і член речення), словосполучення і речення як носії узагальнених граматичних властивостей. Граматичне значення — узагальнене значення граматичної (морфологічної, синтаксичної, словотвірної) одиниці, яка має у мові регулярне (стандартне) вираження. У морфології — це загальне значення слів як частин мови (знач. предметності в іменників, процесуальне знач. дієслів, атрибутивне знач. прикметника, обставинне знач. прислівника тощо), а також вужчі знач. слів або словоформ, протиставлювані в рамках морфології категорій (напр., значення одн. і мн., значення теп., мин. і майб. ч. дієслів); у синтаксисі це загальне значення предикативності як властиве кожному реченню відношення до відповідного часового і об’єктивно-модального плану, а також різні знач, компонентів простого речення і складного речення (суб’єктне, об’єктне, адресатне, інструментальне, просторове, часове, причинове, цільове, допустове і под.); у словотворі це узагальнені знач, типу діяча і носія стану, ступеня вияву ознаки, опредмеченої дії чи ознаки і т. ін. «У граматичній будові мови найвагоміші одиниці — слово і речення. Саме вони відбивають специфіку граматичного ладу мови, становлять ядро, що об’єднує ін. одиниці і засоби. Між граматичними одиницями і грамемами (мінім. грамат. значеннями) розташований центр граматичних значень — граматичнох категорії. Разом із словом і реченням як основою граматичними одиницями вони конденсують у собі характер граматичної будови певної мови. І слову, і реченню властиві свої граматичній категорії. Слово — центр. одиниця граматики, яка пронизує всі її підсистеми, крім того, функціонує у позаграматичних сферах мови. Всі ін. одиниці мови (фонеми, морфеми, словосполучення, речення) структуруються через слово і пов’язані з ним систем, відношеннями. У слові об’єднані три сутності: звукова організація, лексичне і граматичне значення» [16,64].