42. Злочин проти особистості (за Салічною Правдою).

До них відносяться вбивства, зґвалтування, нанесення каліцтв, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу:Салічна правда, звичайно, містить вказівки на кровну помсту. Якщо злочинець на стільки бідний і настільки безрідний, що не може зібрати грошей для свого викупу, “він повинен сплатити своїм життям” . Проте, Салічна правда швидше забороняє, чим заохочує помсту. Вона у всіх випадках заборонена, коли немає наміру, а значить і ворожнечі. З цього, мабуть, починається обмеження кровною помсти взагалі. Де немає ворожнечі, там достатньо відшкодувати збитки. Разом з цим забороняється кровна помста за поранення. Завдяки новій епосі в системі покарань на зміну кровною помсти приходить штраф. Перехід до штрафу замість кровної помсти відбувався непросто. Перші акти подібного роду зустрічали неприховане презирство. Приймати гроші за кров ближнього, особливо отця або брата, вважалося за незмивну ганьбу.

У «Салічній правді» штраф за убивство («вергельд») раба становив 35 солідів (XXXV, ст. 6), римлянина - 62,5 (або 100 солідів, якщо римлянин - землевласник) (XI, ст. 6, 7), вільного франка - 200 солідів (XI, ст. 1), королівського слуги або графа - 600 (IV, ст. 1). У пізніших додатках до «Салічної правди» у 600 солідів було оцінене життя священика, у 900 - єпископа. Втричі вищі штрафи встановлювалися за убивство вільних франків і королівських службовців під час походу. Так, за життя королівського службовця під час походу винний сплачував 1800 солідів (XIII, ст. 2).

Убивство хлопчика до 10 років каралося штрафом у 600 солідів (XXIV, ст. 1), вагітної жінки - 700 солідів (XXIV, ст. 3), жінки дітородного віку - 600 (XXIV, ст. 6), тобто у 3-3,5 рази вище, ніж життя чоловіка. Дослідники пояснюють факт вищої суспільної цінності життя дитини чи жінки тим, що ці особи не могли тримати в руках зброю, тобто убивця під час злочину не ризикував своїм життям. Можливо також, що цими заходами хотіли обмежити втрати від кровної помсти, не допустити її поширення на жінок і дітей ворожого роду. Зауважимо і той факт, що розміри вергельду залежать від суспільної цінності особи. Усі, хто стоїть нижче від вільного франка (навіть римлянин-землевласник), оцінені у значно нижчі суми, натомість життя графа, священика чи королівського службовця цінується вище.

43. Судовий процес у Франкській державі.

Судовий процес у Салічній правді носив змагальний характер. Кримінальне та цивільне судочинство здійснювалося в однакових формах. Справа порушувалася лише з ініціативи позивача. Сторони мали рівні права, і процес протікав у вигляді змагання. Процес був усним, гласним, відрізнявся строгим формалізмом. Салічна правда називає 3 види доказів, що застосовуються в судовому процесі. Серед них важливе місце займає співприсяжництво. Співприсяжники - це родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які є "свідками доброї слави" обвинуваченого. Велике значення мало свідчення очевидців. Поширеним видом доказу були ордалії, при яких злочинець встановлюється за допомогою "божественної сили". Салічна правда описує "суд божий" у формі випробування "казанком". До ордалії зазвичай вдавалися ті, хто не міг уявити співприсяжників. Разом з тим обвинуваченому надавалося право за певну плату відкупитися від випробування "казанком". Судові суперечки розбиралися на зборах вільних людей сотні під головуванням виборного судді - тунгіна. Вирок виносили виборні засідателі - рахінбургів. Згодом здійснення суду поступово переходить в руки королівської адміністрації. Місце тунгіна займає граф, який призначається королем, і роль народних засідателів виконують скабіни, які обираються графом із середовища "кращих" людей округу і відправляють свої обов'язки довічно. Вищою судовою інстанцією був суд короля.