1. Розкрийте передумови виникнення Братств та визначте їх роль у розвитку української культури.

Одним із істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані ними школи та друкарні ¹.

На християнському Сході (Єгипет, Константинополь) релігійні "братства", які об’єднували кліриків і світських людей, відомі вже з IV ст. Переважно вони засновувалися для взаємних послуг щодо поховання померлих, спільних молитов та інших релігійних обрядів. Деякі історики вважають, що попередниками християнських братств були колегії та інші "братерські" об’єднання Стародавнього Риму. Приблизно з кінця XI і XII ст. у країнах Західної Європи поширилися братства світських людей, які мали писемні статути. Члени таких братств обирали своїх старшин, збиралися для молитов, спільно ховали померлих членів і були зобов’язані замовляти за них жалобні богослужіння, займалися благодійною діяльністю, опікувалися святинями або власними каплицями. Поширений був також звичай влаштування братерських бенкетів і відзначення днів патрональних святих, що зближує братства з германськими гільдіями і так званими братчинами — об’єднаннями для відзначення храмових празників, які, починаючи з XII ст., відомі в окремих містах на півночі Київської Русі. Ремісницькі цехи мали форму релігійних братств, але крім благодійних та церковно-обрядових справ займалися також регламентацією продукції і збутком виробів. Багато організаційних форм, особливо способи вибору старшин, братства перейняли з міського самоврядування (зокрема, від італійських комун), натомість такі обряди, як присяга нових членів і деякі інші, формувалися під впливом монастирських правил.

Проаналізуйте особливості культурних процесів на українських землях в 1900-1917 роках.

Колонізаторські монархічні режими Російської та Австро-Угорської імперій не були зацікавлені в розвитку культури українського народу, побоюючись пов'язаного з цим посилення загальнополітичної револю­ційної і національної самосвідомості мас.Через це політикою правлячих кіл всіляко гальмувалося прагнен­ня мас до освіти.Напередодні Першої світової війни письменність на українських землях у складі царської Росії не досягла навіть середнього по країні показника — 30 %. На кожну тисячу населення тут навчалося тільки 67 дітей. Таким самим було становище народної освіти на україн­ських землях, що входили до складу Австро-Угорщини. На початку XX ст. у Галичині із 6240 сіл 2214 не мали нормальних шкіл, а в 981 їх не було взагалі. На території України не було жодного вищого на­вчального закладу з українською мовою викладання, а під владою царської Росії — жодної української школи на державному утриманні.Після поразки революції 1905-1907 рр. самодержавство заборо­нило "Просвіти", видання літератури та читання публічних лекцій українською мовою. З виданих у 1913 р. в Україні 5283 книг лише 175 були написані українською мовою. На початку Першої світової вій­ни царизм заборонив будь-які періодичні видання українською мо­вою. Те саме сталося й у 1915 р. на території Галичини, коли вона була зайнята царськими військами.На західноукраїнських землях діяли Львівський та Чернівецький університети, політехнічний інститут і академія ветеринарної меди­цини у Львові. Проте викладання велося здебільшого німецькою й польською мовами. Лише кілька українських кафедр було відкрито в університетах. Тим часом у Львівському університеті в 1911 р. сту-денти-українці становили 21 %, у Чернівецькому — 17,6 %, у Львів­ському політехнічному інституті — лише 4,4 %.