Юридичний позитивізм:

1. філософія позитивізму (створена О. Контом) – пізнання будується на дослідженні реальних фактів, вони мають емпіричну основу, вони використовуються для висунення гіпотез, це припущення, що пояснює факти – далі практична перевірка - експеримент, якщо вона підтверджується – кладеться в основу теорії, якщо – ні - відкидається і висувається нова гіпотеза (цей підхід із фізики і математики). Вважається, що цей метод має стати методом всіх наук. Наука повинна стояти на науковому методі. Такий підхід є головним - береться із описового природознавства і його застосування – означає. що це наука. На цій позиції – Шершеневич, Палієнко, засновники в Англії - Джон Остін, Бентам.

2. Юридичний позитивізм відрізняється від позитивної філософії – адже остання має значення для всієї науки. Пізнати сутність явиш не можна, тому суть права не є предметом юридичної науки, філософія права не потрібна як окрема наука, адже це охоплюється теорією, тому філософія права є теорією права, основне завдання - пізнання явищ, а не сутності, на цій основі окремі науки оголосили бойкот філософії права, сутність – не предмет науки – тобто пішла критика філософії, полягала в тому, що сама філософія не могла розібратись що є суттю – суб’єктивна чи об’єктивна реальність, окремі науки віддалились від філософії. Теорія позитивної науки обмежується пізнанням лише явиш. Сутність речі – річ у собі.

Суб’єкт – об’єктне відношення

Філософія права (охоплює позитивізм і соціологію права), нормативний характер, прескриптивний, критичний, за основу – суб’єктивне право.	Позитивізм (з позиції об’єкта): емпіричний характер, дескриптивний, аналітичний (анти оціночний), за основу - об’єктивне право,
Школа відродженого природного права – Гегель – гносеологічна, гносеологічна,методологічна – одне і теж. Діалектика почала давати збій не практиці – пішла критика діалектики. Тоді повернулись до цієї школи, специфіка – треба відділяти те, що ми пізнаємо і те, як ми пізнаємо, школа звела онтологію до гносеології,	Характер дослідження феноменів права - емпіричний (право як воно є, зовнішні ознаки права, доступні для спостереження та сприйняття, це лише реальні форми права – законю. звичай, прецедент). При цьому таке дослідження має антиметафізичний характер, реальне право робить сила держави.
Не вертається до старої школи природного права, але за основу – філософія Канта із його критичним методом як методом пізнання (в гносеологічному розумінні (Четвернін).	Дескриптивний характер до слідження (описуючий) - здійснюється опис при аналізі, право розглядається як воно є , ніяка оцінка права не дається, право досліджується з позицій сущого, а не належного,
Нормативний характер дослідження на противагу емпіричному. Норма як вона має бути. Поняття норми піднято саме неокантіанцями, Школа вважає, що є 2 ряди пізнання (позитивізм – лише онтологічний ряд): онтологічний (як вони є) та деонтологічний (як вони мають бути). Науки про природу (каузальна закономірність), науки про дух 0 на основі етико – теологічної закономірності (деонтологічної). Причинно – наслідкові зв’яки не діють, цей припис закладається через культуру суспільства, це припис належного, а не такого, що можна обґрунтувати (звідси критика теорії Маркса – тут не діє причинно – наслідковий зв’язок, право – належне, а не суще, право з економіки не випливає).	Аналітичний (антикритичний) характер – логічний та лінгвістичний аналіз тексту, спершу – аналітичний, потім – лінгвістичний (задіяні загальнонаукові методи), застосовуються такі прийоми – опис, спостереження, експеримент, методи систематизації фактів. Юридичний позитивізм в основу бере науковий метод. Сердюк «Типологія …»,
Прескриптивний характер (припис) – виходити із поняття припису як належного, Критична теорія Канта: норма належного оцінює норму сущого.	На основі юридичного позитивізму – юридичний підхід, це основний спеціальний метод юриспруденції, (Шершеневич), за основу – науковий метод в конкретному значенні.
	Ототожнення права та закону, прагнення надати ціннісно нейтральне поняття права,
	Норми встановлюються в законодавстві згідно із фактичним критерієм,
	Абсолютизація державного суверенітету – право є правом за підтримки коли суверена, без цього – це річ у собі, що немає дійсності. характерний етатистський підхід (право – наказ суверена). Визначення норми – у вузькому розумінні – право завжди пов’язується із примусом держави, це критикується школою природного права, яка вважає, що право є обов’язкову силу сама по собі, норма має внутрішньо обов’язковий характер і зміст. Це забувалось на тому, що не можна відрізнити наказ суверена від наказу організованого угрупування. В цьому плані позитивісти повинні довести внутрішню необхідність. Питання належного і сущого піднімає школа відродженого природного права, які в рамках класичного типу раціональності ставлять питання чим є природа норми. Їх ще називають неокантіанський напрям (означає метод Канта, це критика здатності судження – Марбурзька школа права визначає теорію Канта як гносеологічну теорію: які методи в яких рамках можна застосовувати. ЇЇ підхід – трансцедентально – логічний. Школа сприймає критичну позицію на адресу філософії та метафізики.

напрямки позитивізму – етатистський, психологічний (в переживанні, факт – емоція), соціологічний (право у зовнішніх способах поведінки) - Максимов, Четвернін,

відроджене природне право (класичний традиції)

Баднська(трансцедентально – психологічна) – Г Ріккерд, Віндельбан, Невгородцев, Кістяківський, і Мармурська (трансцедентально – логічний напрям) – Коген, Штаннес, Савальський «Основи научного ідеалізму» (критика Маркса), пов’язана із Віденською школою – Ганс Кельзен намагання поєднати 2 позиції).

, в некласичній – з сер. 20 ст. герменевтичний,

Шершеневич: філософія = теорія права.

Критика метафізики, природного права: Міль, Бентам, Конт, Шершеневич (критика суспільних права, суспільного договору, метафізичної теорії).

1. подвоює реальність: 1 з них дослідує дійсність, а метафізична – яка не досліджує дійсність не є наука.

2. В рамках приватного права діють приватні зобов’язання, а в публічній сфері - такого немає, тут діють відносини підкорення і виводити одні із інших не можливо.

3. Поняття прав людини: кожен автор включає перелік тих прав, які він суб’єктивно вважає необхідними. ( Кант – лише право висловлювати свою думку, інші вчені – інші права. Питання: чи має народ право на повстання (право на революцію)? Н аоснонові формально – логічного методу обґрунтувати ці права не можна, бентам6 мова має йти про користь, яку можна вирахувати.

Школа відродженого природного права враховує критику і виходить на гносеологію (науку про межі пізнання, основні закономірності, методи) Марбурзька і Баденська школа. Марбурзька піднімає питання про нормативний характер норми. 2 гносеологічні ряди: 1. описове природознавство, 2 вивчення – науки про природу (це онтологічний ряд), Тип дослідження - каузальний (причинно – наслідковий). Норма – це об’єкт дослідження, але й можна досліджувати право як об’єкт. На основі діалектичних зв’язків: все можна описати, нічого доводити не потрібно. Онтологічні науки мають описовий характер, аналітичний характер, Описове природознавство береться за зв’язок в позитивізмі. 2 пізнавальний ряд – деонтологічний - вивчаються явища культури. в Німеччині всі науки поділяються6 науки про природу та науки про дух. Пов’язується із етико – телеологічним типом закономірності: 1 взагалі немає ніяких закономірностей – школи Баденська (Новгородцев, Кістяківський, Ріккерд) - історію із точки зору загальних закономірностей не можна .

Гегель – ідеаліст, Маркс – матеріаліст, його цікавить суспільство, діалектичний підхід. Право розцінювалось як воно є. Немає одного справедливого права на всі часи, природна права визначається у причинно – наслідковому порядку економікою, воно немає самостійної природи, на основі цього – право завжди змінюється, поняття формальної справедливості – прикриття для несправедливості. Право – воля пануючого класу, виведена в закон. Економічні умови життя суспільства визначає характер надбудови: релігія, політика, право, культура. Право завжди має класовий характер. Класова теорія СРСР. Є класові вороги і в умовах протистояння немає ніякої справедливості. Є протилежні класи і в кожного – своя правда – по суті йде мова про громадянську війну.

Неокантіанська теорія дає критику цієї теорії: було допущено помилку з точки зору наукових засад. Маркс використав лише 1 ряд, оскільки право є деонтологічним явищем – воно є відносно самостійним, що проявляється в тому, що поняття природного права змінюється історично, ідея права змінюється, але значення, яке має ця ідея не залежить від економічних умов життя суспільства –( природне право зі змінюваним змістом у Штандлера).

Буття цінностей не зводиться цілком до онтологічних явищ.

Критична функцію в Марбурзькій школи критична функція поділяється на орієнтуюча (в рамках деонтологічного ряду) та корегуюча (в онтологічному ряді).

Соціологічний підхід має за мету зняти протиріччя між суб’єктом та об’єктом через реальну практику, це школа вільного права, немає абстрактного права, з іншого права моє суб’єктивне право не визнане державою – є недійсним, живим є конкретна ситуація, коли суб’єкт бореться за нього, поки він інтерес тільки для одного – він є недійсним, щоб його проявити – треба проявити інтерес. Егоїзм - це добре. Такий егоїзм є альтруїзм, адже враховує обов’язок щодо інших. Треба боротись за право. Ціль в праві – Р. Ієрінг. Право становиться реальністю лише в конкретних ПВ. Держава має визнавати таке суб’єктивне право, тому треба відстоювати свої інтереси. Соціологія – наука про царство реалізованих цілей. Основа - не форма, а зміст права – конкретний інтерес. Позитивізм досліджує право саме по собі, соціологія – економіка, політика, ідеологія визначають зміст права, це й інтерес може бути класовим (Маркс), расовий. Виходять на зміст права. Використовується розуміння суспільства як єдиного цілого – відхід від механіко – математичної парадигми і приходять до органічних підходів. Цей підхід сьогодні застосовується у теорії держави та права. Соціологічний підхід – дослідження явищ у зв’язку із економічними та іншими відносинами. Право розглядається через практику. Практика – критерій істини. Використовується телеологічний зв’язок (теле – мета) – наука про мету в праві – доцільний характер пов’язаний із метою, такі цілі формулюються суспільством, існує ієрархія цілей, найвища – безпека. Будь – який засіб, що забезпечує безпеку – допустимий (Макіавеллі). Якщо не враховувати етико – телеологічний характер - негативні наслідки. Метод системний, структурно – функціональний, інструментальний, якщо із точки зору соціології в рамках онтологічного ряду – описуючі методи, Телеологічний характер має бути доповнений етико – телеологічним.

Кельзен- норма - правило належного ряду.