49. Гірничо-добувна промисловість світу

До гірничої промисловості відносяться видобуток не тільки руд металів та іншої мінеральної сировини, але й т. зв. інертних матеріалів, що досягає значних масштабів у розвинених країнах. Інертні копалини за собівартість невеликі, але за обсягом досягають сотен мільйонів тон; у розвинених країнах за загальною вартістю видобуток будівельного каменю може порівнюватись з видобутком золота, як таке траплялося окремими роками в США. Концентрація гірничої промисловості йде паралельно із згортанням традиційних галузей у провідних країнах саме через переорієнтацію на багаті заморські родовища та дешеву працю. В значному ступеню цьому сприяють і природоохоронні заходи. Характер гірничої промисловості істотно розрізняється залежно від масштабів видобутку та рівня гірничої техніки. Найбільші гірничі підприємства характерні для видобутку залізної руди та бокситів, а також калія, кухонної солі, інертних матеріалів та вапняку. Серед гірничо-добувних галузей одне з провідних місць займає залізорудна, більшість підприємств якої орієнтовані на багаті поклади або на збагачення руди 60% вмісту заліза та вище.

Основні постачальники світового ринку – залізорудні басейни Австралії та Бразилії з річним видобутком 75-90 млн. тон руди за середнього вмісту заліза в ній 60-62%. Приблизно така ж ситуація спостерігається в бокситодобувній підгалузі, яку нині представляють Австралія (понад 50% світового видобутку), Бразилія, Китай, Гвінея, Індонезія та Ямайка. Видобуток мідних руд здійснюється двома типами підприємств – з бідних та багатих руд. Але в усіх великих країнах-виробниках видобуток руди безпосередньо пов'язаний з виплавкою міді на місці. Найбільші виробники мідної руди Чилі (біля 2 млн. тон), США (1,5 млн. тон), Канада (800 тис. тон), а також Замбія, Заїр та Перу. У нікелевидобувній промисловості світу домінують Канада, Росія та Нова Каледонія (Французьке володіння в Океанії). Невеликі масштаби видобутку притаманні виробництву шляхетного каміння, крім діамантів, більше частина яких видобувається на великих копальнях. Найбільший виробник калійної солі – Канада майже 11 млн. тон у рік, 1/3 світового видобутку), далі йдуть Росія та Білорусь (разом 5,5 млн. тон), ФРН (біля 3,5 млн. тон) Ізраїль та Іорданія (відповідно 2,1 та 1,2 млн. тон). Дві останні країни здійснюють видобуток калійної солі з природних розсолів Мертвого моря.

50. Енергетика світу

Світова енергетика базується передусім на використанні викопного палива – нафти, кам’яного вугілля та природного газу, крім того широко використовується гідравлічна та ядерна енергія. Велику роль, як і раніше, відіграє деревинне паливо, оскільки в багатьох країнах, що розвиваються, деревина та рослинні залишки займають важливе місце в енергобалансі. На першому місці за масштабами споживання енергії знаходяться провідні країни світу, які й визначають світовий енергобаланс. Фахівці Міжнародної енергетичної агенції (МЕА) вважають, що в структурі світових потреб у первинних енергетичних ресурсах в період до 2010 р. відбудуться лише відносно невеликі зміни. Частка органічного палива в енергобалансі залишається практично незмінною – на рівні 90 %. Головний енергоносій сучасного світу – нафта.

Більшу її частину видобувають та постачають на світовий ринок країни Близького Сходу та Латинської Америки, що належить до Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Нафтопереробна промисловість світу значно відрізняється за своєю географією від нафтовидобутку. Пов’язане це з високою цінністю майже всіх компонентів нафти як палива та сировини для хімічної промисловості. Друга причина – значно велика вартість транспортування дисперсних потоків нафтопродуктів, виробництво яких орієнтоване в першу чергу на центри споживання, у порівнянні з потужними, концентрованими потоками нафти.

Дещо інша картина з поставками природного газу, за видобутком якого світовими лідерами є США, Росія, Канада, Велика Британія. Імпортують газ майже всі країни Європи, а також Японія, що ввозить зкраплений газ з країн Азії. Європа використовує природний газ Австралії, Нідерландів, а також Росії та Алжира.

Отже, головні постачальники газу – це все ті ж основні виробники нафти. Головні світові вантажопотоки нафти починаються від найбільших нафтових портів Перської затоки та йдуть до Західної Європи та Японії. Щодо світового експорту природного газу, то основна його частина йде газогонами або транспортується в зкрапленому вигляді. Найбільші міждержавні газогони діють у Північній Америці (між Канадою та США), в Західній Європі. Вугільна промисловість – найстаріша галузь паливно-енергетичного комплексу в промислово розвинених країнах. Кам’яне та буре вугілля, перш за все, використовується як паливо, а також як сировина для хімічної промисловості. Біля 90 % доступних (достовірних) запасів кам’яного вугілля зосереджено в США, Китаї, ПАР, Росії, Казахстані, Україні. Найбільш економною є розробка родовищ кам’яного та бурого вугілля відкритим (кар’єрним) способом.

Основна частина міжнародних перевезень кам’яного вугілля здійснюється морським транспортом. Більша частина розвіданих покладів бурого вугілля та його видобутку зосереджена в промислово розвинених країнах. Значними розмірами запасів виділяються США, ФРН, Австралія. Основна частина бурого вугілля (понад 4/5) споживається як паливо на теплових станціях, що розміщуються поблизу його розробок.

Електроенергетика. Найбільшими експортерами електроенергії в світі є Франція, Росія, Парагвай, ФРН, Канада, Швейцарія, Україна. Основну роль у електропостачанні світового господарства виконують теплові станції (ТЕС), що працюють на мінеральному паливі, головним чином на вугіллі, мазуті чи газі. Теоретичний гідроенергетичний потенціал планети оцінюється у в 33-49 трлн. кВт/год, а економічний (що може бути використаний за умов сучасного розвитку техніки) – в 15 трлн кВт/год. За останні десятиріччя практичне застосування в світі дістало використання ядерної енергії.