94. Туризм як соціокультурний феномен сучасної цивілізації

Слово «туризм» з’явилося в першій половині ХІХ ст., як явище, що пов’язане з подорожуванням задля власного задоволення з власної ініціативи та власним коштом. Спочатку даний термін характеризував стиль життя певної частини аристократії, але згодом перетворилося на вид діяльності з забезпечення потреб подорожуючої людини, вид діяльності, який спрощував подорожування, а часто й спонукав до подорожей власною пропозицією. Таким чином це суспільне явище поступово почало формувати вид економічної діяльності, який сьогодні перетворився на потужну складову світового господарства. Є дуже багато визначень поняття туризм, найбільш поширене з них: Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Кожне з визначень туризму відбиває певні його особливості: мету подорожі, вид рекреаційних занять, вид пересування, організаційні засади тощо. Звідси туризм розглядається як:  - вид тимчасових міграцій, що мають здебільшого сезонний характер; - активна форма рекреації, яка здійснюється з метою відпочинку, розваг, оздоровлення, пізнання природи, культури та побуту населення інших територій тощо; - форма виховання фізичних і розумових здібностей людини через поширення знань із краєзнавства та країнознавства, історії, географії, культурології, що надаються в процесі подорожування; через формування системи фізичних навантажень, загальної фізичної підготовки, знань, умінь та навичок виживання в природних умовах, долання природних перешкод тощо; - один із різновидів міжнародних відносин, що здійснюються на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв; - вид економічної діяльності, спрямований на задоволення потреб подорожуючої людини в безпечних і комфортних умовах проведення вільного часу поза місцем постійного проживання; - галузь господарства, складова світового ринку послуг, розвиток якої ґрунтується на специфічному виді споживання

У більшості визначень туризму підкреслюється його дуалістичний характер: а) особливий масовий різновид подорожей з чітко визначеними цілями туризму, які здійснюються власне туристами, тобто є діяльністю самого туриста; б) діяльність з організації та здійснення подорожі, тобто туристична діяльність, яка здійснюється підприємствами індустрії туризму й суміжних галузей.

Організація Об'єднаних Націй прийняла 1954р. таке визначення: туризм – це активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з пересуванням за межами постійного місця проживання. У подальшому практично всі міжнародні документи, що стосувалися туризму й трактували його сутність, поступово зміщували акценти з особистісних, зазначених вище, до соціально значущих, гуманістичних, де основне призначення туризму вбачалося як внесок у міжнародну безпеку і стабільність, мир і взаєморозуміння між народами, що відображає зміни ролі туризму в суспільному розвитку, його глобальний характер. Так, у Гаазькій декларації з туризму (1989) зазначається, що туризм став явищем, яке ввійшло в повсякденне життя сотень мільйонів людей; що туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічному розвитку всіх країн; що невичерпне природне, культурне та людське довкілля є основною умовою розвитку туризму, а раціональне управління туризмом може бути значним внеском у захист і розвиток навколишнього природного середовища та культурної спадщини, у підвищення рівня життя всіх народів та важливого фактора укріплення миру й міжнародного взаєморозуміння.

Зміна ролі туризму в суспільному житті дозволила говорити про нього як про феномен сучасної цивілізації (Манільська декларація, 1982 р.), що має різнопланові суспільні функції.  Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну (відпочинок, відновлення сил, оздоровлення), лікувальну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку, виховну, спортивну, релігійну та інші

Таким чином, туризм як спосіб проведення вільного часу спирається на суспільні потреби не тільки у відновленні сил та здоров’я, а й у саморозвитку; його доступність забезпечує масовість туристичного руху, долучення широких верст населення до прогресивного способу відпочинку, що можна розглядати як певний індикатор якості життя населення. Тобто, чим більш «подорожуючим» є населення певної країни, тим вищою є якість його життя.

Найважливішими документами, які на міжнародному рівні визначають регулювання туристичної діяльністі, є: Манільська декларація зі світового туризму, 1980 р.; Документ Акапулько, 1982 р.; Хартія туризму та Кодекс туриста, 1985 р.; Гаагська декларація з туризму 1989 р.; Балійська Декларація з туризму 1996 р.; Манільською Декларацією із соціального впливу туризму, 1999 р.