80. Інформаційний простір та інформаційне суспільство.

Провідну роль у сучасному розвитку світового господарства відіграє інформаційний простір. Створювані в процесі ноосферогенезу цінності, стереотипи та інші аспекти інтелектуально-ментального суспільного розвитку формують глобальне поле інформації, ідей, знань, втілюваних у технології та інновації. Реалізація взаємодії між компонентами світового господарства в процесі втілення технологій і створення різноманітних артефактів безперервно розкриває нові невизначеності потреби у вдосконаленні технологічних принципів. Функціонально-структурну основу інформаційного простору формують інформаційно-комунікаційний та науково-освітній сектори світової економіки, які на сучасному етапі, маючи величезне значення в системі світового господарства та господарств окремих країн, забезпечують:

 створення нової інформації (інформаційний або інтелектуальний ресурс),

 збір, обробку та накопичення великих масивів інформації;

 зв’язок та передачу інформації в глобальних масштабах,

 освіту населення та підготовку висококваліфікованих фахівців та науковців.

Вони формують інфраструктурний каркас світового інформаційного суспільства.

У більшості випадків це поняття асоціюється з розвитком інформаційних технологій і засобів телекомунікації, що дозволяють на платформі громадянського суспільства здійснити новий еволюційний стрибок. Інформаційне суспільство – концепція постіндустріального суспільства; історична фаза розвитку цивілізації, у якій головними продуктами виробництва є інформація і знання, а відмінними рисами є:

 збільшення ролі інформації і знань у житті суспільства;

 зростання частки інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті;

 створення глобального інформаційного простору, який забезпечує:

 ефективну інформаційну взаємодію людей;

 їхній доступ до світових інформаційних ресурсів;

 задоволення їхніх потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Спеціалісти визначають, що, говорячи про інформаційнесуспільство, його варто приймати не в буквальному значенні, а розглядати як орієнтир, тенденцію змін у сучасному західному суспільстві. Інформаційне суспільство можна визначити як суспільство, у якому якість життя так само як перспективи соціальних змін і економічного розвитку в зростаючій ступені залежать від інформації та її експлуатації. У такому суспільстві стандарти життя, форми праці і відпочинку, система освіти і ринок знаходяться під значним впливом досягнень у сфері інформації і знання.

81. Науково-освітній комплекс.

Наука та освіта є важливою складовою розвитку будь-якої держави та її інтеграції у нове суспільство. Організаційна структура науки специфічна. Її дослідницькі підрозділи представлені установами різного типу, діяльність яких напряму залежить від джерел фінансування (державних, приватних і т.д.). ВНЗ з їхніми дослідницькими лабораторіями зазвичай субсидуються державою. На сучасному етапі численними стали дослідницькі центри окремих фірм, об'єднань, корпорацій. Їхні інститути й лабораторії забезпечують насамперед потреби виробництва. Крім того у сфері наукомістких виробництв виникла безліч невеликих приватних дослідницьких фірм. У ряді країн склалися державні організації подібного типу. У розвинутих країнах військово-промислові, а також деякі фундаментальні й прикладні дослідження університетів фінансуються, як правило, державою, а практичні й пов'язані з ними прикладні – приватним капіталом. Відмінна риса науки – міжгалузевий характер діяльності, можливість використання отриманих результатів досліджень, розробок у різних сферах господарства. Наука Фундаментальні дослідження (іноді їх вважають за традицією"чистою наукою") мають пошуковий характер. Прикладні дослідження мають певне чітке цільове призначення. Дослідно-конструкторські розробки спрямовані на реалізаціюконкретних технічних проектів, практичне впровадженнязапропонованих фундаментальною й прикладною наукою технологій виробничих процесів. В усіх розвинених країнах світу наука – пріоритетна галузь народного господарства. Особливість сучасного розвитку науки – активна комерціалізація наукових знань, перетворення їх уконкурентноздатний на світовому ринку товар або послугу;безперервне зростання витрат на дослідження, їхнє забезпеченняустаткуванням, приладами, інформацією. Склад наукомістких галузей, виробництв і продуктів у різнихкраїнах неоднаковий. У більшості випадків до них відносять машинобудування, хімічна промисловість. Отримані в прикладних дослідженнях і проектно-конструкторських розробках нові знання, винаходи та вперше освоєні високо-технологічні процеси також стають товаром. Вони фіксуються патентами, що засвідчують авторство та виключне право на них. Комплексна оцінка геопросторових відмінностей розвитку науково-освітнього комплексу країн світу ґрунтується на таких параметрах, як: індекс людського розвитку; державні витрати на освіту, грамотність, витрати на науку; кількість науковців на 1 млн. осіб; надходження та витрати за роялті та ліцензійними платежами; частка високотехнологічного експорту у промисловому експорті та у ВВП; патенти, видані національними патентними бюро резидентам та нерезидентам. 3 групи за рівнем розитку наук-освіт комплексу: Найрозвинутіші у науково-освітньому відношенні країни світу – США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія. Решта раїн поділяється на 2) висорозв.(Канада,Нідерланди,Італію, Швейцарію, Швецію, Іспанію, Австрію, Бельгію,Фінляндію, Данію, Ірландію та Норвегію а також Південну Корею, Австралію та Мексику, Сінгапур та Ізраїль. 3) а) постсоціалістичні країни(характерною рисою є високий рівень освіти, та високий науково-технічний. Б)До цієї підгрупи відносяться Гонконг, Панама, Венесуела,Йорданія, Нова-Зеландія, Ісландія, Люксембург. Для цих країнхарактерні високі витрати на науку та освіту, але через невеликукількість вчених вони не маютьсуттєвого впливу на світову науку. Також до цієї підгрупи можна віднести заможні країни ОПЕК, зокрема Кувейт та невеликі розвинені острівні країни, зокрема Кіпр, Мальту, Маврикій. Третю невелику підгрупу сформували нові індустріальні країни Південно-Східної Азії. Головною їх спільною рисою є спеціалізація на експорті високотехнологічних товарів, зокремаелектроніки, обчислювальної та комунікаційної техніки івідповідна спрямованість науки.

Решта країн (більше 100) не відіграє практично ніякої ролі в науково-освітньому секторі господарства світу або через практичновідсутність наукової сфери, або через незначну кількість науковців та вузькі і локальні напрямки їх досліджень.