3.Зміст основних проблем теорії пізнання та їх інтерпретація в різних філософських традиціях.

Кожна філософська система включає теорію пізнання, це продик­товано насамперед прогресом філософської культури, і в кінцевому ра­хунку множиною життєвих питань суспільства.

Процес пізнання — це оволодіння таємницями буття, це вира­ження найвищих прагнень творчої активності розуму, що складає гордість людства. Пізнання має діалектичний характер, його метою є досягнення істини, але процес цей нескінченний, як і нескінчен­ний оточуючий людину світ.

Пізнання є багаторівневим процесом побудови знання, яке виявляє себе в різних видах, але всі разом вони показують, що до пізнавальної діяльності залучені всі здатності та можливості людини (почуття, емоції, розум, інтуїція, .передбачення тощо).

Вирішальну роль у пізнанні відіграє розумова активність, що вияв­ляється у конструюванні образів, моделей, теорій, понять. За їх допо­могою оптимізуються взаємозв'язки людини зі світом, збільшуються ступені суспільної та індивідуальної свободи.

Сучасна гносеологія демонструє істину як процес, в якому людина створює об'єктивні, необхідні для себе інтелектуальні засоби та інстру­менти активної життєдіяльності.

Білет №33

2. Еразм Роттердамський “Похвала глупоті”. Своє розуміння взаємовідно­син людини і суспільства він вис­ловлює в праці -«Похвала Глупоті». Він пише, що в людському суспільстві все наповнене дурістю, все робиться дурнями і серед дурнів. “Більшість людей є дурні та кожний дуріє на свій лад”. Кількість проявів дурості нескінченна. Дурість багата колек­тивними проявами, найбільша з таких - війна, приваблива для тих, хто її не знає. Дурістю керу­ються всі люди, всі нації. Віра також споріднена з деякими вида­ми дурості й з мудрістю несумісна. Отже, тут Е. Роттердамський відходить від теологічної ортодоксальності в питанні про пріоритет віри над розумом. Він говорить, що дурість могутніша за мудрість. Чому дурість могутніша від мудрості? Тому, що сфера чуттєвості, пов'язаної із всім тілом людини, набагато ширша і складніша від сфери її розуму, сконцентрованого тільки в го­лові. Могутність чуттєвості непоборна і безглуздо думати про моральні принципи, повністю звільнені від неї. У виявленні універсальних посягань дурості велику роль відіграє природа, яка «ніколи не заблукає». Е. Роттердамський висміює чу­деса, адже чудом є природа у всій її цілісності та зі всіма її за­конами, бо в цьому аспекті вона така ж непізнана, як і сам Господь Бог. З позицій індивідуалізму Е.Роттердамський вважає, що народ - це гігантський, багатоголовий звір змушений зде­більшого звертатись до безмежної прихильності Дурості. «Фортуна, - пише він, - любить людей не занадто багато-розумних, але відважних, які повторюють «Будь що буде!» А мудрість робить людей боягузливими, і тому на кожному кроці бачимо мудреців, які живуть у бідності, в голоді, всюди зус­трічаючи презирство і ненависть. До дурнів же пливуть гроші, вони тримають у своїх руках владу і всіляко процвітають».

Білет №21

1.Охарактеризуйте свідомість як об’єкт філософського знання. Що таке ідеальне та матеріальне. Спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідо­мості, яка охоплює всі види людської діяльності, оскільки є необхід­ною умовою її організації та відтворення. Багато питань щодо ме­ханізмів, функцій, стану, структури, душі, властивостей свідомості, її взаємозв'язку з діяльністю та індивідом і надалі залишаються про­блемними. Цілком ймовірно, що з розвитком антропологічної науки, проясненням багатьох нових характеристик буття (неметричного, віртуального існування природи, її стосунків) буде сформульована більш фундаментальна теорія відображення, яка збагатить наші знання про свідомість. Але відправною точкою є те, що свідомість як суб'єктивна реальність виступає трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, фактом її теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу. Багатовимірність людини і суспіль­ства породжує різноманітність форм існування свідомості. Спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка «пронизує» людську діяльність, оскільки є необхідною умовою її ор­ганізації й відтворення. Образ зовнішнього предмета, який мною пережи­вається, є ідеальне, духовне, суб'єктивне; він не зво­диться ані до об'єкта, ані до фізіологічних процесів, які відбуваються в мозку і породжують цей образ: ідея, об­раз вогню не опікає, а «духовний світ» («душу» людини) неможливо виявити фізичними приладами і хімічними реактивами. Свідомість - суб'єктивний образ об'єк­тивного світу. Як відображення дійсності, образ не існує поза конкретно-історичною особистістю з усіма її інди­відуальними особливостями. Думка про предмет ніколи не вичерпує всього багатства його властивостей і відношень. Суб'єктивність образу - це його ідеальність. «Річ» у голові - це образ, а реальна річ - це її прообраз. Якби образ предмета був не суб'єктивним, а тільки його матеріальним відображенням, то будь-яке пізнання було 6 не можливим. Ідеальність образу полягає в тому, що він не зводиться ні до зовнішніх об'єктів, ні до матеріальних фізіо­логічних процесів у мозку. Останні «будують» образ, є но­сіями ідеального змісту. Кожна думка - це обов'язково думка про щось. Ідеальне - це даність об'єкта суб'єкту. Тобто людині дані не фізіологічні стани її мозку, а зовнішній світ - об'єкт. Відмінність між матеріаль­ним та ідеальним знаходить ви­раження у відсутності збігу за­конів мислення із законами тих фізичних, хімічних, фізіологічних процесів, які одночасно відбува­ються в мозку і які складають матеріальну основу свідомості. Крім того, одні й ті ж фізіологічні механізми здійснюють не тільки різні, але й прямо протилежні мисленнєві процеси. Людина, мозок якої є управлінською системою високого ступеня складності, влаштований так, щоб не тільки отриму­вати, зберігати і перероблювати інформацію, але й формулю­вати план дій і здійснювати активне, творче управління ними. Ідеальне протилежне матеріальному, але водночас зберігає постійну з ним єдність. У цьому випадку і душа, яка пов'яза­на з діяльністю мозку, має разом із тим і свою специфічну ма­теріальну «оболонку» - найтоншу «тканину» біополя, ауру, що надає їй відносно самостійного буття, існування.

2.Майбутнє як філософська проблема. Філософія покликана здійснити світоглядний та методо­логічний синтез сучасного наукового знання і дати філософсь­ке обґрунтування його включення в культуру, забезпечити на­уку XXI ст. новим категоріальним апаратом. Від соціальної філософії суспільна практика чекає все­бічних досліджень сучасного науково-технічного прогресу та його наслідків, глибокого осмислення суперечностей між ним і соціальним прогресом, критичного аналізу традиційних для цивілізації і багато вже в чому застарілих цінностей. Потрійне філософське обґрунтування як самої необхідності пла­нетарної свідомості, так і її найважливіших характеристик, власти­вих їй загальнолюдських цінностей. Виконання цього «соціально­го замовлення» відповідає дійсному смислу самої філософії. Перед реальністю гострих глобальних проблем людство че­кає від філософії, насамперед, духовної підтримки. Адже з майбутнім пов'язані всі бажання і надії з духовним відроджен­ням і культурними переорієнтаціями. Глобальні проблеми в узагальненому вигляді виступа­ють в системному взаємозв'язку. У ньому можна виділи­ти такі основні структурні елементи: загроза світової термоядерної війни; зростаюча нерівність економічного і культурного розвит­ку країн, що складають «світове місто», і країн, які складають «світове село»; вичерпання природних ресурсів; катастрофічні аномалії у сфері демографічній (у вигляді «ви­буху» народжуваності в одних країнах і депопуляції в інших); забруднення природного середовища, яке підвело людст­во до риси небуття; вандалізація культури, яка набирає силу.

Білет №34