100. Обрання способу захисту порушеного права (інтересу) юридичною службою підприємства.

Важливою частиною правової роботи, що стосується прав і інтересів суб'єктів господарювання, виступає претензійно-позовна робота, яка є сукупністю дій юридичної служби ( юриста ) з підготовки, розгляду, обґрунтування і заперечення претензій і позовних заяв, направлених на захист прав і законних інтересів суб'єкта господарювання. Нормативною базою цієї роботи є ГК України, ГПК України, ЦПК України, КАС України, закони України «Про третейський суд» від 11.05.2004 р., «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р., «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» в редакції від 30.06.99 р., «Про виконавче провадження» від 12.04.99 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» 21.01.93 р., інші законодавчі акти, рішення Конституційного Суду України, наприклад, рішення від 09.07.2002 р. у справі про конституційне звернення ТОВ " Торговий Дім Кампус Коттон Клаб » про офіційне тлумачення положення частини 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) та інші акти.

Зміст даної роботи включає: використання прийомів процесуальної стратегії і тактики; незловживання процесуальними правами; оперативність і достовірність інформації; вживання своєчасних, професійних, правомірних і дієвих заходів; підготовку текстів відповідних документів та їх повне і чітке обґрунтування; аналіз та узагальнення даної роботи, а також розробка пропозицій щодо удосконалення такої роботи з урахуванням положень чинного законодавства. Для підвищення ефективності виконання даних завдань суб'єктові господарювання доцільно розробити і прийняти локальний наказ «Про організацію претензійно-позовної роботи на підприємстві», де слід включити положення про координовану і сумісну роботу всіх відділів і служб щодо претензійно-позовної роботи, з визначенням прав і обов'язків відповідних посадових осіб і працівників.

На сьогоднішній день актуальним є новий напрям правової роботи, а саме захист суб'єкта господарювання від рейдерства. Сьогодні це явище є однією з найбільших проблем корпоративних відносин і практики діяльності суб'єктів господарювання в Україні, оскільки призводить до отримання контролю над суб'єктом, необхідного для відчуження його активів з використанням силових методів, підроблених документів і зловживання правами. Під рейдерством традиційно розуміється захоплення суб'єкта господарювання — юридичної особи шляхом незаконного набуття прав засновника (керівника) такого суб'єкта. Слід ураховувати, що вирішальною стадією будь-якої «рейдерської атаки» є створення юридичного оформлення зміни корпоративного контролю. При охороні і захисті від цього явища юридичній службі (юристові) слід дуже уважно

відноситися до всіх фактів скупок акцій (корпоративних прав) підприємства, змісту його установчих та інших документів і подібного роду, своєчасно прогнозувати і припиняти дані протиправні дії (докладно див. наступний підрозділ підручника).

Для припинення рейдерства останнім часом прийнято низку законодавчих новел, серед яких можна відзначити зміни до Господарського процесуального кодексу України — обмеження на застосування деяких забезпечувальних засобів у господарському процесі (наприклад, заборона обмежувати проведення загальних зборів акціонерів господарського суспільства), віднесення розгляду корпоративних спорів до виняткової компетенції господарських судів України. Пленумом Верховного Суду України прийнята актуальна постанова № 13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Говорячи про способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання в процесі здійснення правової роботи, слід враховувати всю повноту органів і організацій, покликаних здійснювати такий захист. Взаємодія суб'єкта господарювання з такими органами, деколи із застосуванням різних способів захисту, зумовлює ефективність засобів захисту прав і законних інтересів.

Слід враховувати, що органи захисту прав суб'єктів господарювання не зводяться тільки до судових органів. Думати так — це означає спрощувати проблему і не бачити всього комплексу засобів, які може застосувати суб'єкт господарювання для захисту своїх прав і інтересів.

При порушенні своїх прав і законних інтересів суб'єкт господарювання має право вибрати адміністративний, правоохоронний, третейський (арбітражний) або судовий порядки захисту.

Розмежування адміністративного, правоохоронного, третейського і судового порядку захисту прав суб'єкта господарювання ґрунтується на розмежуванні повноважень адміністративних, правоохоронних, третейських (арбітражних) і судових органів у сфері охорони і захисту прав суб'єктів господарювання:

— адміністративні органи, тобто органи, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні функції з охорони і захисту прав господарюючих суб'єктів у межах спеціальних повноважень, наданих таким органам законом (прикладами таких органів можуть служити Міністерство юстиції України, Антимонопольний комітет України та ін.);

— правоохоронні органи, які сформовані державою з метою захисту прав і законних інтересів суб'єктів від незаконних посягань — припинення, припинення і розслідування правопорушень (прикладами таких органів є прокуратура, міліція), а також органи, що надають юридичну допомогу (адвокатура, нотаріат);

- третейські суди (арбітражі) — спеціально створювані учасниками суперечки або органи, що постійно діють, для позасудового вирішення конфліктів у цивільних і господарських правовідносинах.

— судові органи, тобто органи, метою діяльності яких є всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи та ухвалення законного рішення у справі, поновлення права і законних інтересів господарюючих суб'єктів1.

До адміністративних органів у системі органів охорони і захисту прав суб'єктів господарювання можна віднести:

— Міністерство юстиції України;

— Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва (Держкомпідприємництво);

—• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР);

— Антимонопольний комітет України;

— органи адміністративно-податкового оскарження;

— Державний комітет із захисту прав споживачів;

—- Державну інспекцію з контролю за цінами;

— Комітет України з питань стандартизації і сертифікації;

— Комітет з нагляду за охороною праці та інші органи.

101) ПОНЯТТЯ РЕЙДЕРСТВА «Рейдер» (raider) — в перекладі з англійської означає компанію, що поглинає інші компанії, скуповуючи акції компанії–жертви з метою отримання її контрольного пакету.

Проаналізувавши чинне законодавство України, можна дійти висновку, що до сьогодні юридичного визначення термінів “рейдер” і “рейдерство” в Україні немає, воно не врегульоване жодними законодавчими нормами. Закріплення юридичного визначення терміна “рейдерство” як суспільно небезпечного діяння, його ознак та сутності дасть можливість відмежувати його від правових методів встановлення контролю над суб’єктами підприємництва.

Рейдерське захоплення підприємств спрямоване на неправомірне заволодіння власністю (майновими правами на власність підприємства: коштами; технікою; продукцією підприємства; зайнятими підприємством територіями; будинками й спорудами; засобами виробництва, бізнесом у цілому тощо. Рейдерство у економічному розумінні можна визначити як форму нелегального поглинання компаній, захоплення певних активів за ціною, що є набагато нижчою від їх ринкової вартості. Основною причиною рейдерства є небажання інвестора сплачувати справедливу ринкову вартість за придбання контролю за юридичною особою.

Антирейдерські заходи з боку юридичної служби підприємства можуть бути наступні:

1. Завчасна підготовка у період нормальної роботи товариства.

Завчасну підготовку можна умовно поділити на два блоки:

Перший, позитивний блок полягає у підготовці певної захисної доктрини та мобілізаційного плану на випадок спроби недружнього поглинання. Ці документи можуть бути формалізовані у рішенні наглядової ради товариства та повинні бути конфіденційними: їх зміст може бути відомий лише членам наглядової ради, голові та провідним членам правління