72)Адмін.-госп. Санкції організаційного х-ру

73)юр та фактичні підстави госп-прав. від-ті

юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як установчий документ.

Підставами виникнення зобов'язань і відповідальності за їх невиконання може бути і договір, в якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон встановлює межу - мінімальну чи максимальну, чи не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлює не передбачені законом санкції за конкретні порушення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних заборон у законі).

Правопорушення як фактична підставі юридичної відповідальності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої поведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в господарському праві наявність всіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності - відшкодування збитків. В інших випадках досить наявності лише протиправної поведінки, а у разі застосування штрафних санкцій - ще й вини. Відповідно до ГК України (ч 2 ст. 218) закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин повинен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що

1) ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення або

2) належне виконання договірних зобов'язань виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили (незвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу господарського правопорушення може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування, наприклад).

74. Поняття та ознаки комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок — економічний механізм реалізації суспільної власності та метод планового господарювання, як складову частину системи управління.

Комерційний розрахунок є природним розвитком господарського розрахунку в умовах становлення ринку. При командно-адміністративної економіки господарський розрахунок носив формальний характер, тому що порушувався принцип госпрозрахунку — рентабельна робота підприємств, свобода дій (свобода була в певних рамках. які встановлювалися державою через систему директивних показників).

Як метод господарювання комерційний розрахунок є елементом економічного управління і полягає в: координації громадських інтересів з інтересами підприємств; порівняння витрат і результатів господарської діяльності; забезпечення безпосередній прямого зв’язку між ефективністю і доходами членів колективу; державному впливі на підприємства за допомогою економічних інструментів — податки, кредит, державні замовлення і контракти.

Основними принципами комерційного розрахунку є: економічна самостійність; самоокупність і самофінансування; матеріальна зацікавленість у підвищенні ефективності господарської діяльності; повна економічна відповідальність за результати роботи; контроль за діяльністю підприємств з боку держави і кредитно-фінансової системи.

Отже, комерційний розрахунок — це метод господарювання, реалізує на рівні підприємства — товаровиробника товарно-грошові відносини.

Господарський розрахунок в умовах ринкових відносин є модифікацією комерційного розрахунку, що реалізується на рівні структурних підрозділів підприємства. Виходячи з цього розуміння, терміни господарський розрахунок, внутрішньогосподарський розрахунок, внутрішньовиробничий госпрозрахунок — синоніми одного поняття.