§ 3. Характеристика основних тактичних прийомів проведення допиту

Тактичні прийоми допиту є засобами, за допомогою яких слідчий здійснює управління спілкуванням та отримує об'єктивну інформацію. До загальних тактичних прийомів допиту належать:

1) прогнозування та планування допиту (власне підготовка до допиту);

2) встановлення психологічного контакту;

3) викладення показань у формі вільної розповіді;

4) поставлення запитань;

5) пред'явлення доказів;

6) актуалізація забутого в пам'яті допитуваного.

324

встановлення психологічного контакту здійснюється незалежно від процесуального становища допитуваного та ситуації, у якій здійснюється до­пит. Сутність встановлення психологічного контакту полягає в отриманні зго­ди допитуваного розпочати спілкування та обмін інформацією, яка досягаєть­ся: встановленням сприятливих відносин з допитуваним; збудженням інтере­су та підвищенням активності до спілкування; зняттям конфліктного настрою у допитуваного.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер і його встанов­лення та підтримання залежить як від слідчого, так і від допитуваного. Однак ініціатива повинна належати слідчому.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психо­логії допитуваного та врахування його індивідуально-психологічних особливо­стей, психічного стану на момент проведення допиту, життєвого досвіду та інших обставин, що його характеризують.

Для успішного встановлення психологічного контакту необхідним є до­тримання таких умов:

- індивідуальний підхід до особи допитуваного (вивчення особи, встанов­лення її темпераменту, інтелекту, вольових якостей, життєвих інтересів та схильностей);

- здійснення психологічної діагностики лінії поведінки, що обрана допиту­ваним, з метою встановлення причин обраної ним позиції;

- об'єктивна, коректна, доброзичлива поведінка слідчого;

- роз'яснення допитуваному його прав та обов'язків;

- дотримання законних інтересів і прав допитуваного;

- проведення допиту без присутності сторонніх осіб (за винятком випад­ків, коли цього вимагають закон та обставини справи).

Для встановлення психологічного контакту можуть бути використані такі тактичні прийоми як проведення бесіди з допитуваним на сторонню тему, що становить інтерес для нього або слідчого; демонстрація слідчим поінформо­ваності про обставини життя допитуваного, його потреби та інтереси і т. Ін.

Викладення показань у формі вільної розповіді полягає в тому, що у випадках, коли допитуваний не ухиляється від дачі показань, йому ставиться загальне запитання з пропозицією розповісти всю відому інформацію, яка стосується розслідуваної події.

Застосування цього тактичного прийому дозволяє слідчому:

- скласти свою думку про особу допитуваного;

- виявити ступінь поінформованості допитуваного про обставини справи;

- отримати уявлення про правдивість свідчень допитуваного;

- отримати інформацію про факти, що невідомі слідчому.

Під час вільної розповіді допитуваного не треба часто ставити уточнюючі та додаткові запитання, перебивати без потреби, але бажано вчасно спрямо­вувати розповідь до суті встановлюваного факту. У процесі розповіді не реко­мендується вести протокол, а тільки робити короткі нотатки. Неуважне став­лення до допитуваного порушує психологічний контакт, свободу та бажання спілкуватися.

325

У випадках, коли у слідчого є підстави вважати, що допитуваний дає не­правдиві показання, доцільно звузити тему вільної розповіді та запропонувати допитуваному розповісти про інші обставини - ті, які вже відомі слідчому та були досліджені в процесі розслідування. Цей тактичний прийом носить назву «поділ теми вільної розповіді».

Поставлення запитань полягає в тому, що слідчим після закінчення віль­ної розповіді ставляться допитуваному запитання з метою уточнення обста­вин та заповнення прогалин у показаннях. У залежності від змісту та мети поставлених запитань, вони поділяються на:

- основні (що формулюють сутність обставин, які становлять інтерес для слідства);

- доповнюючі (спрямовані на встановлення фактів, що не були висвітлені під час вільної розповіді);

- нагадуючі (переслідують мету оживити пам'ять допитуваного чи викли­кати певні асоціації);

- уточнюючі (спрямовані на точніше та детальне з'ясування обставин справи);

- контрольні (спрямовані на перевірку правдивості та об'єктивності пока­зань допитуваного, їх відповідність вже відомим фактам).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 143, ч. 4 ст. 167 та ч. 2 ст. 171 КПК України під час проведення допиту забороняється ставити запитання, у формулюван­ні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні питання).

Незалежно від виду поставлених запитань, вони повинні бути чіткими, зрозумілими та логічно послідовними.

Пред'явлення доказів як тактичний прийом полягає в тому, що слідчий з метою здійснення психологічного впливу на допитуваного, повідомляє його про докази та інші матеріали, що наявні у справі, які спростовують його пока­зання чи суперечать їм, або демонструє докази допитуваному у певній послі­довності. Даний тактичний прийом може бути застосований і для актуалізації забутого у пам'яті допитуваного.

В. Ю. Шепітько пропонує класифікацію способів пред'явлення доказів за основними підставами:

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

- пред'явлення доказів на одному допиті;

- пред'явлення доказів у ході низки допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:

- роздільне пред'явлення одиничних доказів;

- пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;

- пред'явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

- згадування про наявні докази на допиті;

- перелік наявних доказів із зазначенням джерел їх походження;

- часткова демонстрація доказів допитуваному;

- надання можливості допитуваному оглянути і вивчити докази;

326

- підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.

4. За характером послідовності пред'явлення доказів:

- пред'явлення доказів у послідовності «зростання сили»;

- пред'явлення доказів у послідовності «зменшення сили».

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допиту­ваного:

- несподіване пред'явлення доказів;

- пред'явлення доказів після з'ясування попередніх обставин, що пов'я­зані з ними;

- пред'явлення доказів та роз'яснення їх значення у справі;

- використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;

- супроводження пред'явлених доказів описом передбачуваного ходу роз­слідуваної події та її обставин.

Актуалізація забутого у пам'яті допитуваного полягає у наданні слідчим допомоги допитуваному з метою пригадування подій минулого. Мож­ливість актуалізації забутого у пам'яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв'язків або асоціацій.

З метою пожвавлення пам'яті використовують такі прийоми:

1) асоціація за суміжністю;

2) асоціація за схожістю;

3) асоціація за протилежністю (контрастом).

Для актуалізації забутого можуть бути застосовані такі тактичні прийоми:

- поставлення запитання у формі нагадування;

- демонстрація доказів;

- демонстрація іншої матеріалізованої інформації;

- допит на місці події;

- оголошення показань інших осіб.

У процесі використання цих прийомів ефективним може стати кожний з них, або їх комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного і своєрідності забутого матеріалу.

У залежності від виду ситуації слідчий обирає ті чи інші тактичні прийоми проведення допиту. У ході проведення допиту можуть виникнути два види ситуацій:

а) безконфліктна:

- повідомлення допитуваним правдивих показань;

- добросовісна помилка допитуваного, що тягне за собою виникнення пе­рекручень у показаннях;

- виникнення суперечностей у показаннях;

- неспроможність допитуваного повідомити про певні обставини внаслі­док забування;

б) конфліктна:

- повідомлення неправди у показаннях;

- відмова допитуваного від показань.

327

Відповідно до мети допиту та ситуації, що склалася, слідчий і обирає так­тичні прийоми, які можуть бути спрямовані на:

- встановлення психологічного контакту з допитуваним;

- усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного;

- актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;

- уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

- спонукання допитуваного до давання показань;

- викриття неправди у показаннях.

У конфліктних ситуаціях, коли допитуваний не бажає повідомляти правду, можуть бути застосовані: переконання, звернення до почуттів гідності, спра­ведливості та шляхетності тощо. Прийоми переконання мають бути зрозумі­лими допитуваному, їх слід повторювати кілька разів, посилатися на відсут­ність логіки фактів у його неправдивих показаннях.

Для викриття неправдивих свідчень можуть бути застосовані прийоми психологічного впливу:

- замовчування обставин, вже відомих слідчому;

- створення умов, за яких у допитуваного формується думка, що слідчий знає замовчувані ним факти;

- застосування тактичних комбінацій, побудованих на послідовності запи­тань, що ставляться;

- несподівані запитання стосовно фактів, що приховуються;

- демонстрація можливостей слідчого щодо встановлення обставин, які приховуються.

Тактичні прийоми, що застосовуються під час проведення допиту повинні відповідати вимогам кримінально-процесуальнрго законодавства, моралі, професійної етики. Застосування тактичних прийомів, які ґрунтуються на фі­зичному та психічному насиллі, шантажі, обмані, використанні релігійних по­чуттів та помсти, є недопустимими.