Глава 23 тактика проведення допиту

§ 1. Поняття, значення, види і завдання допиту

Допит - це слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають значення для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого (суду) з допитуваним для одержання відомостей (інформації), які є необхідними для встановлення обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень прове­дення допиту (статті 143,145,146,166-173 КПК України).

319

Допит є найбільш поширеною слідчою дією, за допомогою якої отриму­ється доказова інформація. Важливість допиту визначається не тільки тим, що він є способом отримання та перевірки інформації, а й тим, що він є спо­собом захисту обвинуваченого (підозрюваного) від обвинувачення. Допит є однією із найбільш складних та трудомістких слідчих дій, так як допитувана особа внаслідок різних причин може неповно або неправильно сприймати певну подію, і відповідно неправильно її викладати слідчому під час допиту. Крім цього, підозрюваний, обвинувачений та їхні рідні, як правило, не заінте­ресовані у повному та всебічному розкритті злочину, що не може не впливати на правдивість їх свідчень. Для успішного проведення допиту та отримання очікуваних результатів, особі, яка проводить допит, необхідні знання законів мислення, логічних методів та прийомів, даних психології та тактичних при­йомів допиту, що розроблені криміналістикою.

Психологічні основи допиту, як способу вилучення інформації про суб'єк­тивний уявний образ (слід пам'яті) у допитуваного, полягають у тому, що формування показань допитуваної особи - це складний психологічний про­цес, який складається з трьох основних стадій або етапів: сприйняття, за­пам'ятовування та відтворення.

Сприйняття людиною будь-якої події, факту здійснюється через органи почуттів, які є за змістом суб'єктивним джерелом, і тому сприйняття певним чином залежить від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рів­ня розвитку людини. На правильність сприйняття впливають об'єктивні та суб'єктивні чинники: об'єктивні - умови сприйняття, погода, освітлення, три­валість події, за якою особа спостерігає тощо; суб'єктивні - стан організму та органів почуттів людини, її суб'єктивна можливість правильно сприйняти пев­ний факт або подію, емоційний стан особи, наявність інтересу до події, спря­мованість уваги та темперамент. 6. Образцов до переліку основних чинників, що впливають на процес сприйняття, відносить: а) зацікавленість особи у по­дії, яка сприймається (спрямованість сприйняття); б) наявність певного життє­вого або професійного досвіду; в) тривалість сприйняття; г) стан здоров'я;

д) наявність фізичних недоліків органів почуттів у особи, яка сприймає подію;

е) відстань до об'єкта сприйняття; ж) метеорологічні умови спостереження; з) обсяг інформації, що особа сприймає одночасно.

Другою стадією формування показань є запам'ятовування. Внаслідок сприйняття у нервовій тканині головного мозку людини утворюються нервові зв'язки. Уявні образи минулого зберігаються у клітинах мозку у вигляді так званих асоціативних зв'язків. Запам'ятовування, як і сприйняття, має вибір­ковий характер, тому людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає у неї глибокі переживання, або має для неї істотне значення. На повноту запам'ятовування інформації та тривалість її зберігання впли­вають:

- умови сприйняття;

- вид пам'яті (зорова, слухова, емоційна, рухова);

- наявність установки на зберігання сприйнятого у пам'яті;

- час, що пройшов з моменту сприйняття;

320

- стан здоров'я; -вік;

- характер людини.

Повнота відтворення залежить від умов сприйняття, властивостей па­м'яті, психологічного стану допитуваного, його темпераменту, схильності до навіювання, здатності до уявлення.

Знання процесу формування показань та чинників, що впливають на їх повноту та об'єктивність, дозволяють слідчому правильно обрати тактичні прийоми для отримання у ході допиту повної та об'єктивної інформації про подію, що мала місце.

Завданням допиту є одержання достовірної інформації стосовно обста­вин злочину, що розслідується. Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту, залежить від психологічної позиції обвинуваченого - бажан­ня давати правдиві свідчення або навпаки, приховувати правду. Навіть, як­що допитуваний дає правдиві (на його думку) свідчення, то і в цьому випад­ку слідчий обирає такі тактичні прийоми спілкування, що спрямовані на до­помогу допитуваному згадати минуле, відділити реально сприйняте від фантазії або уяви.

У залежності від підстав класифікації, можна виділити такі види допиту:

- за суб'єктом проведення допиту (особа, яка проводить дізнання, слід­чий, прокурор, суддя);

- за процесуальним станом допитуваної особи (допит свідка, потерпіло­го, підозрюваного, обвинуваченого);

- за віком допитуваного (допит неповнолітнього, малолітнього, особи по­хилого віку);

- за послідовністю проведення (допит первісний, додатковий, повторний);

- за місцем проведення (на місці події, у кабінеті слідчого, за місцем зна­ходження допитуваного);

- за складом учасників допиту (слідчий, допитуваний, захисник, педагог, законний представник, спеціаліст, експерт, перекладач);

- у залежності ви використання науково-технічних засобів (із викорис­танням звуко- та відеозапису, без використання технічних засобів).

Класифікація допиту на види має практичне значення, так як в залежності від виду допиту слідчий використовує ті чи інші тактичні прийоми.